Сабіт. Її перевертень - Влада Калина
Дана
Наші дні
Прийшла до тями, а вірніше прокинулась від того, що мене щось вдарило в обличчя. Це потім я зрозуміла, що то Шаман швирнув в мене подушкою.
"Ледве очі продерла. Здається тільки-но заснула, як вже будять. От гади!"
- Ти там жива? Не вмерла? Так вайдонила, що я думав помираєш! - я кинулась від його голосу. Озиралась по сторонах, чи немає ще кого. Моє довге волосся, яке я заплітала на ніч в косу, було розплетене, та заплутане, і ще й лізло мені в очі.
- Можна тихіше, голова болить, - шепотіла я. Більше не буду пити тієї гидоти, інакше я помру від неї раніше, ніж Шаман від поранення.
- А, можна мені не вказувати?... Ти взагалі що робиш тут?
Я присіла на дивані звісивши ноги. Мої босі ноги. Добре, що на підлозі лежав якийсь коврик. Прикрила лице долонями, нагнувши голову, намагаючись хоч щось згадати.
Що я тут роблю, я і сама не знаю… точніше не пам'ятаю.
- Тобі що зле? Знову температура? - запитував Шаман лежачи на ліжку. Здається він за мене хвилювався? Чи ні? Хай за своє здоров'я хвилюється і не вдає вигляд ніби йому до мене небайдуже.
- Все добре. Температури немає.
- Добре кажеш? Чого ж ти волала на всю кімнату: "Ні, ні, ні"... мене розбудила, - важко вдихнув.
- Жахіття снилися… я мабуть зараз Марину покличу… може тобі щось потрібно? - підвелась з дивану з гелікоптерами в голові, яка гуділа ніби там вулика хтось розгромив.
- Так, мені дещо потрібно, - загадково посміхнувся. - Я пити хочу, от тільки мені дня два пити не можна… але...- повернув голову в сторону тумбочки, що стояла біля його ліжка,-... візьми вати, змочи в склянці з водою і протри мені губи.
- Я?!!! - бачили б ви мій вираз обличчя. Я і сама б хотіла його побачити. Ще не вистачало торкатися до його губ, з яких я не можу очей відвести… Ще вкусить гад… це звісно жарт.
- Я краще сходжу по тітку, - розгублено, розвернулась до дверей. Сама води хотіла. Тільки б Сабіт не дізнався, що ми добралися до його коняку - повбиває.
- Ти, що глуха? Я води хочу! Не біси мене! - він кинувся але потім з ойканням ліг на місце. Тримався рукою за рану.
Що за придурок, так і шви можуть розійтися.
- Добре! Тільки не кричи на мене, і не сіпайся.
З жадністю дивилася на ту склянку з водою, та помалу підходила. Де ж ці охоронці, чи Марина? Могли б і зайти сюди, та врятувати ситуацію.
Взяла шматок вати, змочила в склянці, і подивилась в очі Шаману. Ох, цей погляд! Він так дивився ніби хоче знову розірвати на мені ще одну свою сорочку, і… і поцілувати… Ні, ні, ні! Це маячня якась, це мої бридкі фантазії, це моя дурна голова з похмілля, яка ще не прийшла до тями. Нічого такого він не хоче. Просто дивиться на мене пропалюючи поглядом з ніг до голови. В мене аж руки почали трястися, чи вони і не переставали цього робити відтоді, як я прокинулась.
- Чого там возишся?
- Нічого! - я присіла поруч. - В тебе взагалі-то руки не постраждали, можеш і сам…
- А я хочу, щоб це зробила ти, - взяв мене за руку, ніби боявся, що я втечу… В мене була така думка, але я бачу Шаман хоче погратися в ігри… добре, я зроблю це, але тільки сама думка про його губи, змушує моє серце скажено колотитися. А, ще… а, ще я і сама не проти його поцілувати. О, господи!
Оце влипла!!!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
