




Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник
Вийшовши на вулицю, відчула ледь помітну прохолоду. Величезні супутники на небі нагадали, що знаходимося не на землі. Здавалося, що я потрапила на знімальний майданчик фантастичного фільму. Гліб звично йшов поруч, тримаючи в руках телефон. Останні пів години вводив в курс справ, розповідав про будівлі навколо і про безперервний прогрес у Галілео. Його надмірна турбота починала дратувати. Наче я якась маленька дитина, яка потребує постійного нагляду.
— Що може трапитися, якщо ми будемо триматися удвох? — вийшовши на вулицю, одразу ж спіткнулася. Усьому вина ці незвичні крокси, проте встигла вхопитися за Глібову руку.
— Та в тому-то й річ, що з тобою завжди щось трапляється, — майже скопіював мамину інтонацію, промовив Гліб, від чого одразу отримав кулаком убік.
— Ти чого на правду ображаєшся?
— Здається, хтось тут патякало і зараз отримає на горіхи, — весело кинула услід Глібу, який чимдуж дременув від можливого нападу дівчиська.
Патя розреготалася, проте і не думала наздоганяти Гліба. Навіщо витрачати енергію на біг за хлопцем, якщо можна просто насолоджуватися моментом.
А дарма!
Він віддалився достатньо, навіть перебіг дорогу. А вже через кілька секунд відповідав на телефонний дзвінок. Вигляд його був при цьому серйозний та зосереджений, а до кінця розмови й зовсім понурий. Наче йому повідомили щось жахливе.
Тільки-но вона його наздогнала, як він повернувся і махнув рукою.
— Вибач, справи…
— І як це розуміти? — майже про себе промовила Патя.
Щойно вони веселилися удвох, а за кілька секунд ось так без пояснень він просто зник, залишивши саму в незнайомому світі. Не дуже чемно з його боку!
Патя вирішила пройтися і роздивитися місцевість. Хотілося відволіктися від зайвих думок, відмежуватися від суперечливих нав’язливих емоцій щодо Гліба і обдумати майбутню зустріч з Галею. Чомусь останнє вона свідомо відкладала. Тож, рушила безцільно вперед, аж раптом браслет запищав і замиготів червоним.
На екрані відображалося: «Час завершився. Геолокація відстежена». А за кілька секунд з’явився пилосос та затарабанив:
— Патриція Швець, слідуйте за мною.
— Чому? Я щось порушила? — запитала я, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
— Ви повинні підписати контракт. Час вашого перебування на планеті Галілео одна година і сім хвилин.
Хотілося копнути чи жбурнути тим пилососом, проте натомість приречено рушила за нехитрою технікою до головного офісу. Ну що ж, пограємо в їхню гру!
Настрою геть не було, всі думки були зайняті Глібом. Цікаво, куди він так швидко дременув і чому його викликали саме тепер? Невже хтось навмисне так спланував? І чи можна йому довіряти після цього?
Від останньої думки стало геть не по собі. Здавалося, що я потрапила в пастку.
Пилосос, тобто робот-асистент, ніяк не можу звикнути до цієї назви, провів мене на поверх вище, ніж минулого разу. Все виглядало так, наче я піднімаюся кар’єрними сходами в дивній корпорації.
Приміщення було порожнім, без меблів чи техніки, з повним панорамним видом на місто. Вид, звісно, був захоплюючим, але зараз мене це мало цікавило. Там на мене чекав Лео, явно згораючи від нетерпіння. Краєм ока відмітила, що Лео був напруженим, проте йому все ж вдавалося володіти собою. Наче він готувався до важливої зустрічі з інвестором.
— Патя, проходь, — запросив він, усміхаючись одними губами.
— Як обід у нашому ресторані? Тобі сподобалося? — Лео усміхався краєм рота, при цьому очі не випромінювали жодних емоцій.
Ага, значить заходить здалеку. Хоче потягнути інтригу, насолодитися своїм становищем. Ну гаразд, будуть тобі «веселі каруселі».
— А де Галя? — не змогла приховати здивування.
Якщо немає Галі, то мабуть вони з братом удвох. Ось тільки куди і для чого вони вирушили?
— А хіба Гліб не сказав тобі? Ви ж були удвох? — явно дивуючись і скануючи мене при цьому.
— А хіба повинен був? Він після дзвінка кудись поспішив, — відповіла я.
Лео продовжував пильно вдивлятися мені у вічі, при чому на його обличчі майже не помітно було жодних емоцій. Мабуть, за цей час він навчився досконало їх приховувати. Справжній професійний гравець!
Ось тільки для чого він покликав мене сюди, а не в свій офісний кабінет з помічниками і терабайтами інформації. Було відчуття, що йому щось від мене потрібно, явно не контракт, який я і так збиралася підписати, ще до свого прибуття сюди.
— Патя, чи можу я бути з тобою відвертим? — його погляд вмить змінився на звичайний, людський. На кілька секунд мені вдалося побачити молодого чоловіка справжнім, без зайвих масок і прикрас. Це був темноокий високий брюнет, з досить привабливими рисами і спортивною статурою. За інших обставин в такого хлопця можна було б закохатися, проте час, місце і обставини були геть іншими.
— Так, звісно, — я підійшла ближче, тим самим демонструючи щирість своїх намірів. Треба ж якось його розговорити.
Проте, мабуть, Лео це розцінив по-своєму, на його обличчі промайнула хитра усмішка. О ні, потрібно бути обережною, адже Лео ще той ловелас, от хоча б згадати ту історію з їхньою подругою Дариною. Я мимоволі зробила крок назад і подумки вже себе лаяла. Навіщо я взагалі сюди прийшла?
— Та ти не панікуй, я нічого тобі не зроблю. Я знаю про Вас з Глібом, тому розслабся, — запевнив він, наближаючись до мене.
Моє здивування і переляк росли як гриби після дощу. Що він має на увазі?
— А що ми… з Глібом? — запитала я, намагаючись зберігати спокій.
Моє хвилювання видало мене з потрохами. Тут мені не вдалося приховати свої емоції, я не на жарт занервувала, адже це могло коштувати нам дуже дорого. Здавалося, що я розкрила всі свої карти.
— То де Гліб та Галя? — от чому я стою тут під прицільними поглядами Лео, хвилююся, зовсім розгублена… Моя нервова система не витримувала, я готова була до істерики.
— Та не хвилюйся ти, все зараз розповім. Не думав, що ти така полохлива, як зайчик, — сказав Лео, намагаючись мене заспокоїти.