Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

Я розвернулася від вікна, в коридорі вже не було нікого, а це означало, що настала моя черга. Момент істини! Пройшовши в кабінет, я відмітила схожість з офісом Гліба. Така ж обстановка, повсюди монітори, усередині містилося широке коло з підвищеною платформою, з якого йшла в 3D вимірі голографічна проєкція. За моніторами сиділи кілька молодих людей, очевидно, асистентів, і… Гліб. Він зробив ледь помітний жест головою, але більше нічим не видав себе. Наче ми й не знайомі!

— Вітаю Вас, Патриція Швець, ви пройшли квест і опинилися тут. Чи знаєте, куди ви потрапили? — слово взяла молода симпатична дівчина. У ній простежувалася певна зовнішня схожість з Глібом, здогадатися було неважко, що переді мною була його старша сестра Галя.

— Ще не випало такої можливості, але я сподіваюся, що ви мене введете в курс справи, — спробувала тримати емоції під контролем, хоча хвилювання простежувалося в кожному моєму слові.

— Це мій світ, точніше наш, — вказала на хлопця, що був біля неї, — світ Галілео.

— Звучить дуже символічно, — відзначила я.

Галя вийшла вперед, ніби актриса на сцені перед фінальним монологом, її очі сяяли від гордості.

— Галя і Лео — це наші імена. Світ Галілео — найкраща версія Землі, про яку ви могли тільки мріяти. Ми створили простір, де кожна деталь — наче шестерня в ідеальному механізмі — працює бездоганно. Тут усе продумано до найдрібніших нюансів, і кожен елемент можна вдосконалити до абсолюту.

Наша планета — немов коштовний камінь, огранений технологіями. Радіус Галілео — півтори тисячі кілометрів, трохи менший за Місяць, але потенціал цього світу величезний. Уже зараз понад пів сотні квадратних кілометрів готові прийняти життя — і це лише початок.

Повітря тут чисте, мов ранковий подих у високогір’ї, насичене ідеальними пропорціями кисню й озону. Їжа — не просто набір калорій, а гармонійна симфонія корисних речовин, яка підлаштовується під потреби кожного мешканця. Вода — кришталева, очищена до молекул, ніби сама природа виточила її зі своїх джерел.

Природні ресурси переплітаються з технологічними винаходами. У нас немає шкідливих викидів, немає сміття — кожен предмет створений для повторного використання або розщеплення до базових елементів. Мешканці можуть обирати будь-яку сферу розвитку — від мистецтва до інженерії — і почати шлях з нуля, поступово підіймаючись до вершин.

Світ Галілео — це оаза здорового способу життя. Тут не існує шкідливих звичок, адже їх просто не пропускає наша система відбору. За два роки ми досягли того, про що людство мріє вже століттями.

Галілео — це не просто місце. Це шанс почати життя заново. І хто знає, можливо, саме ви допоможете нам створити ідеальне майбутнє?

Її монолог був сповнений гордості і зухвалості, проте інформація була дуже фрагментарна і непослідовна. Також простежувалася фанатична одержимість. Здавалося, що вона вірить у те, що говорить, хоча насправді це було лише самообманом.

— Овва! Це вражає. Наскільки розрахована Ваша гостинність щодо мене? — спробувала привідкрити завісу таємничості.

Відчувала, що Гліб за мною дуже пильно спостерігає, хоча й не видає цього. Інші були в роботі, тільки Лео і Галя, схоже, були зацікавлені в новоприбулих.Її монолог був сповнений гордості і зухвалості, проте інформація була дуже фрагментарна і непослідовна. Також простежувалася фанатична одержимість.

— Це залежить від Вас. Ми точно знаємо інформацію про усіх та усе, тож від вашої співпраці залежатиме час, який ви проведете, — відповіла Галя.

До мене підійшов один з помічників і надягнув годинник-браслет, який замкнувся наче наручник. Здавалося, що я потрапила до в’язниці.

— Патриція, — протяжно мовила Галя, — яке дивне у тебе ім’я. Можна на ти?

— Звісно. Можна просто Патя, так мене усі звуть, — дружелюбність не завадить, а раптом я зможу з нею подружитися і все мирно закінчиться. Надія вмирає останньою.

— Як цікаво, ти вчишся в тій школі, що й ми раніше з Лео та Глібом, — обвела руками присутніх.

— Справді? — я затримала погляд на Лео, і дійсно, він здався мені знайомим. — Можливо, я вас бачила, проте ми не знайомі. Я мало з ким товаришувала в школі.

— І це нам відомо, а ще у тебе високий рівень інтелекту. Усі твої однокласниці, з якими ми нещодавно мали бесіду, стверджують, що саме ти є їхнім «світилом науки» і джерелом списування, — додала Галя, усміхаючись.

— Приємно це чути, і як мені це допоможе? — запитала я.

Лео пожвавився і долучився до розмови.

— Ми можемо запропонувати тобі місце в нашій команді. Думаю, ти освоїшся і ми зможемо поекспериментувати. Тобі у нас комфортно? — запитав Лео.

Після слів Лео я відмітила гнівний погляд Галі, було помітно, що їй не до вподоби інтерес до мене з боку Лео. Я ж не стала провокувати її, але й відмовити недоречно. Треба ж якось виграти час.

— Я лише пів години тут гостюю, складно прийняти рішення без урахування усіх факторів. Мені для початку потрібно хоча б взуття, адже я не очікувала на переміщення в інший світ, — відповіла я, намагаючись пожартувати.

В цей момент присутні перевели погляд на мої ноги. Це дещо розрядило обстановку і всіх розсмішило. Вловила стурбований та здивований погляд Гліба, він встав і запропонував надрукувати на 3D принтері елементарне тимчасове взуття, спитавши мій розмір. Після деяких маніпуляцій з технікою, розпочався процес друку. Ну хоч щось!

А поки він чаклував над взуттям, ми з засновниками розмовляли про різні дрібниці, в тому числі й про школу. Вони намагалися справити враження, але в мене було відчуття, що я на співбесіді у дивному кадровому агентстві.

За десять-п’ятнадцять хвилин Гліб відрізав останні зайві деталі і вручив білі крокси, які виявилися на диво зручними. "Нічого собі сервіс!" - подумала я.

— Дякую. Вони ідеальні! Бачу, для вас не проблема зробити будь-що. Але як ви створили зовсім інший світ? В голові не вкладається, адже ви ж його не надрукували на 3D-принтері? — запитала я, намагаючись зрозуміти суть їхньої технології.