Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Танок драконів - Джордж Мартін

Танок драконів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Танок драконів - Джордж Мартін
Перекупні мечі почекають.

Сер Баристан не звернув на нього уваги.

— Я звелів лорду Дааріо подати рапорт мені, як наказала ваша світлість. А він, розсміявшись, відповів, що напише його власною кров’ю, якщо ваша світлість пришле до нього свою маленьку тлумачку, щоб та навчила його грамоти.

— Кров’ю? — вжахнулася Дані.— Це жарт? Ні. Ні, нічого не кажіть. Я маю сама все побачити.

Вона — молоденька дівчина, самотня, а молоденькі дівчата дуже мінливі.

— Скликайте капітанів і командирів. Гіздаре, я знаю, що ви мені пробачите.

— Мірін — у першу чергу,— тепло всміхнувся Гіздар.— У нас будуть інші вечори. Багато вечорів.

— Сер Баристан проведе вас.

Дані помчала геть, гукаючи служниць. Вона не зустрічатиме свого капітана у токарі. Довелося переміряти дюжину суконь, перш ніж вона обрала собі до смаку, але відмовилася від корони, яку принесла Джикі.

Коли Дааріо Нагарне опустився перед Дані на одне коліно, у неї тьохнуло серце. У його чуприні засохла кров, а на скроні блищав глибокий поріз, свіжий і червоний. Правий рукав був у крові мало не до ліктя.

— Ви поранені,— ахнула Дані.

— Оце? — торкнувся він скроні.— Арбалетник хотів стрілу мені в око пустити, але я від неї втік. Я квапився додому, до моєї королеви, погрітися у промінні її усмішки. А ця кров не моя,— труснув він рукавом, розбризкуючи червоні краплі.— Один з моїх сержантів сказав, що нам слід перекинутися до юнкайців, то я йому серце вирвав просто через горлянку. Хотів привезти як подарунок моїй срібній королеві, але мене відрізало четверо котів і погналося за мною з гарчанням і сичанням. Один мало не дістав мене, то я жбурнув серце йому в пику.

— Яка хоробрість,— сказав сер Баристан гоном, у якому ясно чулося, що він зовсім не вважає це хоробрістю,— та чи маєте ви новини для її світлості?

— Погані новини, пане Дідусю. Астапор зруйнований, а раби у великій кількості рухаються на північ.

— Які це новини — вони давно прогіркли,— буркнув Гирявий.

— Твоя матуся так само казала про поцілунки твого татуся,— відбив Дааріо.— Люба королево, я примчав би раніше, але у горах повно юнкайських перекупних мечів. Чотири загони. Вашим штормокрукам довелося через них пробиватися. Але й це ще не все. Юнкайське військо марширує прибережною дорогою, а з ним — чотири легіони Нового Гіса. У них сотня збруйних слонів з вежами на спинах. Ще з ними толоські пращники й загін картян на верблюдах. Ще два гіскарські легіони відпливли з Астапора. Якщо взяті нами «язики» кажуть правду, вони збираються висадитися за Скагазаданом, щоб відрізати нас від Дотрацького моря.

Поки він розповідав, на підлогу час до часу падали ясно-червоні краплі крові, й Дані здригалася.

— Скільки людей загинуло? — запитала вона, коли він договорив.

— Наших? Я не рахував. Але ми набрали більше, ніж втратили.

— Більше перекинчиків?

— Більше хоробрих вояків, яких кличе ваша шляхетна справа. Королеві вони сподобаються. Серед них є сокирник з островів Василіска — такий здоровань, більший за Бельваса. Ви б його бачили! Є трохи вестеросців, зо два десятки. Це дезертири зі звіяних вітром, які незадоволені юнкайцями. З них вийдуть добрі штормокруки.

— Як скажете.

Дані не збиралася сперечатися. Скоро Міріну знадобляться всі мечі.

— Капітане,— нахмурився сер Баристан до Дааріо,— ви сказали — чотири загони вільнонайманців. А ми знаємо тільки про три. Звіяні вітром, довгосписи й котячий загін.

— Сер Дідусь лічити вміє. До юнкайців перекинулися середні сини,— сплюнув Дааріо, відвернувшись.— Ось вам і Брунатний Бен Плам. Побачу наступного разу його бридку пику — розітну його від горлянки до паху й вирву його чорне серце.

Дані втратила мову. Їй пригадалося обличчя Бена, коли вони бачилися востаннє. «Тепле обличчя, якому я довіряла». Темна шкіра й біле волосся, зламаний ніс і зморшки в кутиках очей. Навіть дракони любили старого Брунатного Бена, який похвалявся, що й сам має краплину драконової крові, «...три зради пережити... одну за кров, другу за золото і третю за любов...» Плам — третя зрада чи друга? І як тоді рахувати сера Джору, її похмурого старого ведмедя? Невже ніколи не матиме вона друга, якому можна довіряти? «Яка користь із пророцтв, якщо їх неможливо витлумачити? Якщо я ще до світанку одружуся з Гіздаром, чи згинуть ці всі армії, як ранішня роса, щоб я могла правити в мирі?»

Ці слова Дааріо збурили присутніх. Резнак застогнав, Гирявий похмуро буркотів, кровні вершники клялися помститися. Дужий Бельвас гупнув кулаком у пошрамоване черево й заприсягнувся з’їсти серце Брунатного Бена зі сливами й цибулею.

— Прошу вас,— заговорила Дані, але її, здається, почула тільки Місанді. Королева зіп’ялася на ноги.— Тихо! Я вже вас наслухалася.

— Ваша світлосте,— опустився на одне коліно сер Баристан.— Ми до ваших послуг. Наказуйте.

— Продовжуйте за нашим планом. Запасайте харчі, скільки зможете...— («Якщо озирнуся — пропаду»).— Слід замкнути брами й поставити на мурах усіх, хто здатен воювати. Нікого не впускати й не випускати.

На мить у залі запала тиша. Присутні перезиралися. А тоді Резнак сказав:

— А як же астапорці?

Дані кортіло верещати, скреготіти зубами, дерти на собі одяг і тупати ногами. Натомість вона мовила:

— Зачиніть брами. Мені повторювати тричі?

Так, це її діти, але зараз вона їм не допоможе.

— Всі можуть іти. Дааріо, зостаньтеся. Рану слід промити, і я маю до вас ще питання.

Присутні, вклонившись, повиходили. Дані повела Дааріо Нагариса нагору у свою спальню, де Іррі промила йому поріз оцтом, а Джикі замотала білими лляними бинтами. Коли все було зроблено, Дані відіслала і служниць.

— У вас одяг увесь у крові,— сказала вона Дааріо.— Роздягайтеся.

— Якщо ви зробите те саме,— поцілував він її.

Чуприна в нього відгонила кров’ю, димом і кінським милом, а вуста були грубі й гарячі. Дані затремтіла в його обіймах. Нарешті відсторонившись, вона мовила:

— Я була певна, саіме ти мене зрадиш. Одна зрада за кров, друга за золото і третя за любов — ось як сказали ворожбити. Я підозрювала... я ніколи не підозрювала Брунатного Бена. Навіть мої дракони, здається, довіряли йому,— вона схопила капітана за плечі.— Обіцяй мені, що ніколи не підеш проти мене. Я цього не витримаю. Обіцяй.

— Ніколи, кохана.

І вона йому повірила.

— Я присяглася вийти за Гіздара зо Лорака, якщо він забезпечить мені дев’яносто днів миру, але тепер... Я

Відгуки про книгу Танок драконів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: