Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– А що кажуть ваші мудреці? – запитав Кадмас.

– Кажуть, краще не турбувати те, що  приховано в земних глибинах, воно прокинеться саме, коли прийде час...

– Я згоден. Якщо не впевнений, що сила тобі підкориться, то краще її не чіпати...

Вони замовкли і деякий час стояли, обнявшись і дивлячись, як вузькі смуги сонця намагаються пробитися крізь щільну завісу дубових крон. Потім повільно пішли вперед, тримаючись за руки.

Кадмас і сам уперше в житті почувався так спокійно. Він несподівано згадав Анісу і мимоволі подумав, що на самому початку їхніх бурхливих стосунків, він теж відчував спокій і безтурботність. 

Вони провели разом майже два роки, але Кадмаса вже починали обтяжувати ці стосунки, бо Аніса ставала дедалі більш вередливою та вимогливою, незважаючи на те, що Кадмас прямо казав їй, що вони ніколи не будуть прокидатися в одному ліжку, що в них ніколи не буде  спільних дітей...

– Ти про що, коханий? – Оейде ласкаво торкнулася його руки.

– Ні, пусте! – Кадмас струснув головою.

Він не хотів згадувати минуле, майбутнє цікавило його набагато більше.

– Дивись, хто там! – раптом сказав Оейде, вказуючи туди, де крізь похмурі просвіти сяяло яскраве світло полуденного сонця. 

–  Вони подружилися? – здивувався Кадмас.

– Хотілося б послухати про що вони говорять! – тихо сказав Оейде.

– Швидше про що вона говорить, – поправив Кадмас.

Під старим дубом, напівприховані тінню крони, сиділи Лоука і Гла. 

Скрипучий голос карлиці долітав до вух Оейде, але не можна було розібрати жодного слова.

Гла говорила дуже швидко і розмахувала руками, немов намагаючись у чомусь переконати свою мовчазну співрозмовницю, яка сиділа на траві з підібраними ногами і, закинувши голову, дивилася в  синє небо, де пливли собі, круглячись, невеликі білі хмаринки.