Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич
– Відчуваю, – сказав він, – дитина... Зачаття відбулося ось тільки-но, нещодавно. Хлопчик, спадкоємець...
– Спадкоємець... – Ілма опустилася поруч із ним навпочіпки й ткнулася обличчям у його коліна.
– Що з тобою, дівчинко моя? – запитав Даегар.
– Отож…спадкоємець, – з гіркотою повторила Ілма і знову підвела голову, – але чий? Твій чи...
Її губи тремтіли, обличчя то червоніло жарким рум'янцем, то ставало блідим, як полотно.
Але Даегар не дозволив почуттям узяти гору над його розумом. Він ще міцніше притиснув долоню до її гарячого живота, намагаючись вловити енергію життя, що вже спалахнуло у неї під серцем.
Ілма зрозуміла, що він робить, тож навіть подих затамувала, щоб не заважати.
– Ні, – втомлено сказав Даегар і прибрав руку, – щось не дозволяє мені відчути енергію дитини, я не знаю, чия вона...
– Як нерозумно було думати, що хранителька вимагатиме з мене таку малу жертву... А якщо це ще не кінець? Якщо випробування триватимуть? – заговорила Ілма, – Нам потрібно придумати спосіб і відкласти обряд.
Даегар мовчав, дивлячись у її дивно-просвітлене обличчя. Думки в його голові не кидалися відчайдушно, а текли спокійно, навіть відчужено, немов нічого більше не для нього мало значення.
– То ти згоден зі мною? – запитала Ілма, лякаючись його безтурботного мовчання.
– Ні, не згоден! – повільно відповів Даегар, – Ми не станемо нічого відкладати. Хлопчик мій. Якщо магія дозволила цьому життю виникнути, значить на те були причини...
– Після його народження може з'ясуватися, що він не твій! – тихо, але вперто промовила Ілма.
– Думаю, ми ніколи не з'ясуємо, чий він, – похитав головою Даегар.
– Ти так спокійно про це говориш...
– Хіба в мене є вибір? Вирушаючи на Темний Берег, ми усвідомлювали: вітер у руках не втримати. Прошу тебе лише назвати ім'я того, хто, як і я, може бути батьком. Присягаюся силою Вогню і Води, що не зачеплю його навіть поглядом. Але ми повинні розуміти, яку силу отримає наш син.
– Я назву тобі ім'я трохи пізніше...
– І нікому нічого не кажи. Нехай завтрашній обряд пройде, як годиться.
Ілма тільки кивнула. Вона не знала, що говорити.
