Патя в світі Галілео. Боротьба за виживання - Любава Олійник

Зранку по мене зайшов Гліб. Наші зустрічі стали дуже звичними. Якщо чесно, то за ці буквально кілька днів я вже прив’язалася до нього так, неначе ми дружили все життя. Думка про розлуку, нехай навіть ненадовго, неприємно кусьнула всередині, як заноза під нігтем.

— Мамо, ми поїхали, я писатиму тобі і дзвонитиму, — видавила з себе усмішку і міцно обійняла маму. Сподіваюся, вона не помітила мого хвилювання.

— В добру путь, Патя. Глібе, сподіваюся, ти потурбуєшся про неї. Не переживайте за результати конкурсу, просто гарно проведіть час. Не забувайте їсти і не засиджуйтеся в телефонах, — дала останні настанови мама, дивлячись на нас з ніжністю.

Ми сіли на маршрутку, до вокзалу було шість зупинок, тож час пролетів досить швидко.

Оскільки у мене був справжній квиток на потяг до Одеси, то потрібно ним скористатися. Нас могли просто помітити чи перехожі, чи хтось з наших знайомих. На вокзалі, як і в багатьох точках міста, велося відеоспостереження. Не можна було ризикувати.

Поїзд відправлявся чітко за графіком, о 9:11. Пунктуальність — запорука успіху в будь-якій авантюрі!

Гліб наостанок ніжно поцілував і запевнив, що ми будемо постійно на зв’язку до мого переміщення в Галілео, а там він мене відстежить. Наче я якийсь там шпигун, за яким стежать з центру управління польотами.

— Ми зустрінемося швидше, ніж ти встигнеш за мною заскучити, — його очі промовляли більше, ніж слова, наче він натякав на щось особливе.

— Зазвичай, я б сказала щось дотепне, та зараз дякую за підтримку. Не дочекаюся нашої зустрічі, — відповіла я, відчуваючи, як в горлі з’являється клубок. Гліб неохоче вийшов з купе і направився до виходу, а я вийшла в тамбур і ловила останній погляд.

Купе виявилося напівпорожнім, я розташовувалася на верхній поличці. На нижній їхала жінка середніх років, Світлана Олександрівна, в минулому вихователька в дитячому садку. Тепер вона прямувала до своєї дочки допомагати няньчити онуків. Вона була досить балакуча і встигла мені розповісти багато подробиць зі свого життя, яке виявилося насиченим трагічними переживаннями. Проте вже за пів години вона розстелила постіль і відправилася відпочивати. Здавалося, її балакучість висмоктала з мене всі сили.

Прекрасно, все складалося дуже добре. Вихователька засопіла на весь вагон, більше нікого в купе немає, і я можу спокійно пройти квест і непомітно для всіх відправитися в подорож. Заздалегідь перевірила усі свої аксесуари — все на місці. Я готова!

Відкрила квест в інстаграмі і почала ознайомлюватися з правилами. Далі, після усіх погоджень, мене перекинуло на сторонні ресурси, та з’явилися перші питання, яких загалом було вісімнадцять. На перший погляд вони були простими, стосувалися дизайну, вподобань, географії і інших популярних речей. З такими міг справитися будь-який підліток, навіть двієчник. Кожне питання супроводжувалося красивими світлинами, після кожної відповіді висвічувалися мотивуючі фрази, які нахвалювали здібності учасника гри і заохочували до подальшого проходження. Варто відмітити, що квест був дійсно продуманим і яскравим. Після кожного питання висвічувалася кількість учасників, які вибули, та ті, хто продовжує далі свій шлях. Останні питання були досить дивними на перший погляд, проте очікуваними для мене:

— Чи хотіли б ви відвідати інші світи?

— Які ваші очікування? — висвітлилися чотири картинки, три з яких достеменно належали Галілео. Одна - краєвид з землі з хмарами та фонтаном.

Відправивши Глібу повідомлення, я зробила останній клік у грі…

Моє тіло відчуло певний тиск, і я готова була до всього, заздалегідь обвішавшись усіма цяцьками та натягнувши рюкзак на плечі. У момент переміщення помітила, що сиджу на верхній поличці без взуття. Кросівки залишилися на підлозі, а я була просто в одних шкарпетках. Відчула себе повною дурепою, але найбільше переймалася тим, щоб моє взуття потім не стало речовим доказом. Ляснула себе по обличчі, проте відчула, що сиджу на м’якій штучній траві-моху у новому кольоровому техно-світі.

Приймай мене, світе Галілео, босу дівчину в білих шкарпетках! Сподіваюся, тут є куди подітися і не замерзнути!