Право на шанс - Олена Гриб

Я говорила нісенітниці, і я це розуміла. Артан не переривав потік безглуздя. Ми стояли біля обвислих воріт і чекали. На протилежному боці вулиці походжав Парек. Кучма густих кучерів на його голові натякала, що він усю ніч крутився на подушці, а зранку забув подивитися в дзеркало. Сьогодні Парек не взяв кожуха – хизувався короткою сірою курткою без єдиного клаптика хутра.

Гільдійський маг теж чекав. Він був зібраний, зосереджений, впевнений у собі. Його погляд бігав вулицею, часом затримуючись на нашому готелі. Від цього ставало незатишно. Створювалося враження, що це не над ним висить перспектива посваритися з королівським розшуком, а нам варто готуватися до неприємностей.

І неприємності з’явилися.

Перша з вимогливим: «Де?!» вискочила з розкішного повоза із невідомим мені гербом.

Друга зі скупим: «Як?» вийшла з карети таємної служби.

Третя з враженим: «Чому?..» вистрибнула з-за сусіднього будинку.

Ми з Ведмедиком обмінялися безпорадними поглядами. Парек вмить втратив усю самовпевненість і з незалежним виглядом помчав до найближчого провулка.

– Це називається «опинитися поміж двох вогнів», – навіщось повідомив Артан. – О, трьох вогнів, так.

– Це називається «опинитися в лайні»! – виправила його я.

Він не заперечував.

Ситуація складалася не надто обнадійлива, натомість у нас з’явилася можливість дізнатися трохи більше про недавнє минуле.