Право на шанс - Олена Гриб

На лавці під каменем лежав сир. На печі виднілося гарбузове насіння. В кутку стояв великий горщик меду. На підвіконні – миска квашеної капусти. Відро яблук під столом. Чищена морква в каструлі. Мішок із горіхами на стіні. Хіба можна покинути все це і гордо піти в компанії пісної каші?

Артан правильно зрозумів мій оцінювальний погляд.

– Хоч горішок їм залиш, – запропонував із насмішкою.

Я образилася. За кого він мене має? На горіхи потрібен час! А я, уявіть собі, не залізна! В мене безліч справ! І поспати треба!

Рука неспішно потягнулася до пиріжка. Я не запам’ятала, як його вкусила. А далі… В один прекрасний момент я просто зрозуміла, що їсти нема нічого. Навіть гарбузове насіння перетворилося на порожні шкаралупи, а неабияк схудлий мішок із горіхами лежав біля стіни.

– Добре, що люди тобі не до смаку, – вражено промовив Ведмедик у відповідь на моє мовчазне запитання.

Ось тут до мене й дійшло, що зі мною коїться щось дивне.