П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
Іноді Інгер, підморгнувши, говорив їй, що вона відмінно виконала роботу. І заради цих підморгувань Беата була готова на все.
На прощання Інгер міцно обійняв її і довго не випускав, а потім посадив і взявся писати для неї лист. Коли він його зачитував, Беаті здалося, що у нього сльози на очах. І єдине, що вона могла зробити, це не розревітися сама.
Батьки Беати завжди вчили її не плакати при сторонніх, інакше її вважатимуть дурною і слабкою. Беата, якщо і плакала, то лише по ночах, коли її ніхто не міг почути. Вона завжди могла дотерпіти до ночі, щоб потім наодинці з собою тихо виплакатися в темряві.
Інгер — хороша людина, вона буде сильно по ньому нудьгувати, хоч він і змушував її працювати до сьомого поту. Роботи Беата не боялася.
Утерши долонькою ніс, вона відійшла в сторону, щоб пропустити в'їжджаючий у ворота фургон. Місце здавалося величезним, але в той же час ізольованим, загубленим острівцем посеред порожнечі, яка обдувається всіма вітрами, і розташованим на вершині невисокої гори. Ворота у високому паркані були єдиною дорогою всередину, хіба що можна було спробувати піднятися на високі земляні вали.
Як тільки фургон проїхав, Беата пройшла за ним у ворота на двір. Там всюди снували люди. За воротами виявилося ціле місто. Дівчина з подивом побачила безліч будинків з вулицями та провулками.
Охоронець, закінчивши розмову з візником, жестом велів тому проїжджати і повернувся до Беати. Він окинув дівчину швидким байдужим поглядом.
— Добрий день.
Він говорив в точності так само, як розмовляв з візником, — ввічливо, але діловим тоном. За спиною Беати вишикувалися ще фургони, і охоронцеві було явно не до неї. Дівчина ввічливо відповіла на привітання.
Темне волосся андерця змокло від поту. Напевно, йому було досить жарко в важкому мундирі.
— Он туди, — вказав він. — Другий будинок праворуч. Удачі. — І підморгнув.
Вдячно кивнувши, Беата квапливо протиснулася між возами, щоб не обходити їх колом. І дивом не вляпалася босою ногою в свіжий кінський послід. Всюди снували юрби народу. По вулицях в обох напрямках рухалися коні і фургони. Пахло потом, кіньми, шкірою, пилом, гноєм і свіжою деревиною.
Раніше Беата не бувала ніде, крім Ферфілда. Зараз їй було страшно, але водночас вона відчувала і захоплення.
Другий будинок праворуч дівчина знайшла досить легко. У будівлі за столом сиділа андерка і щось писала на пошарпаному листку паперу. На столі перед нею лежала купа паперів — деякі геть пошарпані, а деякі зовсім свіжі. Жінка підняла голову, і Беата зробила кніксен.
— Добрий день, любонько. — Жінка, як і охоронець у воротах, оглянула Дівчину з ніг до голови. — Здалеку?
— З Ферфілда, мем. Жінка поклала перо.
— З Ферфілда! Не близький світ. Зрозуміло, чому ти в пилу по вуха.
— Шість днів шляху, мем, — кивнула Беата.
Жінка спохмурніла. Вона здавалася людиною, яка хмуриться досить часто.
— Ну і навіщо ти прийшла сюди, раз ти з Ферфілда? Є пости і ближче.
Це Беата і сама знала. Але вона не хотіла. На ближні пости. Їй хотілося забратися подалі від Ферфілда. Подалі від неприємностей. Це Інгер сказав їй їхати сюди, на двадцять третій.
— Я працювала у людини по імені Інгер, мем. Він м'ясник. Коли я розповіла йому, чого хочу, він сказав, що бував тут і знає, що тут хороші люди. Це за його порадою я приїхала сюди, мем.
Андерка посміхнулася краєчком губ.
— Не пам'ятаю жодного м'ясника Інгера, але, мабуть, він точно тут був, тому що абсолютно правий щодо тутешніх людей.
Беата поставила сумку і дістала лист.
— Як я сказала, це він порадив мені їхати сюди, мем. — Інгер порадив їй забратися подалі від Ферфілда, а двадцять третій форпост і був таким місцем. Побоюючись підійти ближче до столу, дівчина нахилилася і на витягнутій руці простягнула жінці лист.
— Він дав мені рекомендаційного листа.
Жінка розгорнула сувій і приступила до читання. Стежачи, як бігають по строчкам її очі, Беата намагалася згадати слова Інгера. І з жалем зрозуміла, що не може пригадати точно. Досить скоро вона буде пам'ятати лише загальний зміст.
Жінка відклала лист.
— Що ж, схоже, майстер Інгер дуже високої про тебе думки, молода леді. Чому ти захотіла покинути роботу, з якою так добре справлялася?
Беата не очікувала, що хтось стане її розпитувати про причини. Швидко прикинувши що до чого, вона вирішила бути чесною, але не до кінця.
— Це завжди було моєю мрією, мем. І я вважаю, що кожна людина повинна одного разу спробувати втілити свої мрії. Немає сенсу жити, якщо так ніколи і не зберешся втілити мрію.
— А чому це твоя мрія?
— Тому що я хочу бути хорошою. І тому що ми… міністр зробив так, що жінок тут поважають. Щоб вони стали рівноправними з чоловіками.
— Міністр — велика людина.
Беата придушила гордість. Від гордості ніякого толку, одні лише неприємності.
— Так, мем. Воістину велика. Міністра всі поважають. Він провів закон, який дозволяє хакенкам служити в армії так само, як андеркам. У законі також сказано, що до цих хакенок, які служать нашій країні, всі повинні ставитися шанобливо. Хакенки перед міністром у великому боргу. Міністр Шанбор — герой всіх хакенських жінок.
Жінка незворушно дивилася на неї.
— І в тебе неприємності з чоловіком. Я права? Якийсь чоловік не давав тобі проходу, і врешті-решт тобі це набридло і ти набралася сміливості виїхати.
