П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд
— А ця хакенка нічого не розповість? — Запитав Бертран, стурбований тим, що дівчина, якщо її притиснуть, стане заперечувати, що її згвалтували ці двоє, і вкаже на нього самого.
— На жаль, випробування, що випало на її долю, виявилося занадто важкими, і вона втекла. Ми не знаємо, куди вона попрямувала, можливо, до далеких родичів, що живуть далеко звідси, але в будь-якому випадку вона сюди не повернеться. Міській гвардії відомо її ім'я. Якщо вона раптом надумає повернутися в місто, я першим дізнаюся про це і особисто простежу за її допитом.
— Значить, її немає, і спростувати вона нічого не зможе? — Очі Хільдемари гнівно блиснули. — Тоді навіщо нам давати їм цілу ніч фори? Народ бажає страти злочинців. Публічної страти! І ми цілком могли б влаштувати для народу цей спектакль. Ніщо, окрім показової публічної страти, їх не задовольнить.
Далтон терпляче зітхнув:
— Народ хоче знати, хто це зробив. Бертран назве імена. І таким чином продемонструє, що служби міністра знайшли вбивць. Те, що вони втекли до того, як їх імена стали надбанням гласності, зайвий раз підтверджує їх провину. — Далтон насупився. — Будь-який інший варіант може накликати на нас неприємності у вигляді Матері-сповідниці. А з цією неприємністю нам ні за що не впоратися. Ця страта ніяк не послужить нашим цілям, а ось ризику піддасть чималому. Народ цілком задовольниться тим, що злочин розкрито і злочинці вже не бродять серед них. Будь-який зайвий рух поставить під загрозу всі наші плани в той момент, коли ми вже стоїмо на порозі покоїв Суверена.
Хільдемара почала було знову заперечувати.
— Він абсолютно правий! — Відрубав Бертран.
— Так, мабуть, — вона тут же пішла на відступну.
— Я зроблю повідомлення завтра, а поруч зі мною буде стояти Едвін Уінтроп, якщо буде себе досить добре почувати, — сказав Бертран. — Відмінно, Далтон. Просто здорово. За це ти заслуговуєш нагороди.
— О, це я теж запланував, пане міністр, — зволив нарешті посміхнутися Далтон.
— Не сумніваюся, Далтон, — посміхнувся Бертран. — Не сумніваюся.
Він заразливо засміявся, не залишивши байдужою навіть свою дружину.
Витираючи сльози, Несан з Морлі квапливо крокували по коридорах маєтку. Вони йшли швидко, але не бігли, пам'ятаючи слова Кемпбелла, що потрібно вести себе як можна природніше. Угледівши охоронців, вони звернули вбік, щоб їх не встигли розгледіти. Здалеку Несан здавався звичайним гінцем, а Морлі — працівником маєтку.
Але якщо їх помітить охорона і спробує зупинити, доведеться прориватися. На щастя, шум бенкету заглушував їх кроки.
У Несана виникла певна думка, яка могла допомогти їм втекти. Не витрачаючи часу на пояснення, він схопив Морлі за рукав і потягнув за собою до сходів.
На нижньому поверсі він швидко відшукав потрібну кімнату. Там нікого не було. Прихопивши лампу, Несан з Морлі ковзнули всередину і зачинили за собою двері.
— Несан, ти що, здурів? Навіщо ти замкнув нас тут? Ми вже могли бути на півшляху до Ферфілда! Несан облизав губи.
— Скажи-но, Морлі, кого вони шукають?
— Нас!
— Та ні, я маю на увазі, виходячи з їх образу думок, кого вони шукають? Гінця і кухарчука, вірно?
Морлі, не відводячи очей від дверей, почухав потилицю.
— Ну, напевно.
— Ну так це — складське приміщення, тут зберігається уніформа. Поки білошвейки шили мені форму, мені тут видали вже готову, щоб я її носив, доки не зробили мою.
— Ну, раз ти її отримав, то чого ми тут…
— Роздягайся.
— Навіщо це?
— Морлі! — Роздратовано гаркнув Несан. — Вони шукають гінця і кухарчука! Якщо ти одягнеш форму гінця, ми перетворимося в двох гінців!
— О! — Морлі широко розкрив очі. — Відмінна думка!
Він квапливо скинув обноски кухарчука, а Несан вже нишпорив по полицях в пошуках уніформи кольорів помічника міністра. Він жбурнув Морлі темні штани.
— Ці підійдуть?
Морлі натягнув їх і застебнув.
— Зійдуть.
Неса. витягнув білу сорочку з мереживним коміром.
— А ось ця?
Він спостерігав, як Морлі намагається застібнути її. Сорочка виявилася явно вузька і ледь не тріщала на масивних плечах Морлі.
— Згорни її, як було, — хмикнув Несан, шукаючи іншу.
— Чого ради старатися? — Жбурнув сорочку Морлі.
— Підніми і акуратно склади. Хочеш, щоб нас спіймали? Ніхто не повинен знати, що ми побували тут. Якщо вони не дізнаються, що звідси взяли одяг, то нам же буде краще.
— А! — Морлі підняв сорочку і почав її складати своїми величезними ручищами.
Несан простягнув йому іншу, яка виявилася трохи завеликою. Несан швиденько відшукав дублет з довгими рукавами, прикрашений вишитими переплетеними колосками. Дублет був облямований чорно-коричневим кантом, положеним гінцям Далтона Кемпбелла, і сидів на Морлі як влитий.
— Як я виглядаю? — Запитав кухарчук. Неса підняв лампу вище і присвиснув. Приятель був куди більш ставним, ніж Несан, і у формі гінця виглядав мало не аристократом. Неса і не підозрював, що Морлі такий красунчик. — Куди краще Роулі.
— Та ну? — Посміхнувся Морлі. І тут же посерйознішав. — Давай-но звалювати звідси.
— Чоботи, — нагадав неса. — Тобі потрібно взутися, інакше вигляд буде самий безглуздий. На, одягни шкарпетки, інакше мозолі натреш.
Морлі натягнув шкарпетки і почав перебирати чоботи, поки не знайшов відповідного розміру. Несан велів йому зібрати старі лахи і забрати з собою, щоб не залишати свідоцтв на той випадок, якщо раптом пропажа і виявиться (що
