Право на шанс - Олена Гриб

На мою думку, Ів цілком могла осісти на одному з тамтешніх заїжджих дворів, але Чиж шукав би строкатіше місце. Таке, де нові обличчя – звичне явище, а не привід зайвий раз попліткувати.

Готелі біля причалів? Осинка судноплавна, проте в цю пору року річка – не надійний шлях.

Тому залишалося одне: тракт. Так-так, той самий тракт, який починався в Лісах, перетинав Підлісся і Прилісся, біг через Ровень і заглядав у Тавенну, звідки вів прямо в столицю і далеку Сушу.

Спочатку він лише підходив до міста, але тепер навколо нього виріс цілий квартал, зневажливо прозваний Передмістям. Готелі там були найрізноманітніші – від справжнісіньких сміттярок до розкішних хором, де мідь не брали взагалі.

Незнайомцям у Передмісті не дивувалися – їх сприймали як рухомі гаманці, а монетами, як відомо, не перебирають.

«Золото складається зі срібла, срібло – з міді, а мідь – з роботи», – говорили в Лісах. Ех, я знала, що золота в лісових містечках майже немає. У Борсуках той, хто мав десять срібних монет, вважався багатієм!

– Вона точно в Передмісті, – виніс свій вердикт Артан після того, як я коротко описала йому Тавенну.

– Є висока ймовірність того, що вона в Передмісті, – не надто впевнено уточнила я.

Його довіра лестила, але водночас я розуміла: мої знання про місто можуть виявитися не настільки точними, як хотілося б.

Відверто кажучи, я не була ніде, крім центральної частини. Інформація щодо інших кварталів походила з найрізноманітніших джерел – переважно з випадково почутих розмов. Я б не дуже на все це покладалася, але який вибір?...

Я сподівалась, що не помилилася ні в чому. Адже якщо ні… Та Ведмедик мене живцем зжере! Від його кепкувань я і на краю світу не сховаюся. Мені тоді точно життя не буде!

Боги, які ж дурості хвилювали мене в такий кошмарний день… І це трикляте: «Запитай його»! Невже я… Ну справді, що зі мною відбувалося?