Борва мечів - Джордж Мартін

Ар’я рвучко обернулася і пішла геть. «Дурний, упертий байстрюк, ось він хто.» Хай калатає чим хоче, їй байдуже.

Для спочинку їм дали кімнату нагорі сходів, під самим дахом. Напевне, ліжок у «Бросквині» було вдосталь, але їм віддали одне, хоча й величезне — воно займало трохи не всю кімнату, і засмальцьований солом’яник на ньому міг легко умістити усіх. Проте зараз Ар’я мала його цілком для себе. Справжній її одяг висів на кілку на стіні — між Гендріними та Лимовими бебехами. Ар’я зняла з себе льон та мереживо, натягла через голову сорочку, залізла до ліжка і закопалася під ковдри.

— Королева Серсея, — зашепотіла вона до подушки. — Король Джофрі, пан Ілин, пан Мерин. Дунсен, Раф і Полівер. Лоскотун, Хорт, пан Грегор-Гора.

Їй подобалося інколи переставляти імена так чи сяк — від того в пам’яті краще карбувалося, хто вони і що скоїли. «Може, хтось із них уже мертвий» — подумала вона. — «Може, висить десь у залізній клітці, а гайвороння видзьобує йому баньки.»

Сон прийшов, щойно вона заплющила очі. Тієї ночі їй наснилися вовки, що скрадалися крізь вогкий ліс, повний густих пахощів дощу, гнилля та крові. Та уві сні ті пахощі були добрі — Ар’я знала, що не мусить боятися, бо швидка, дужа і люта. До того ж її оточувала власна зграя — брати і сестри. Вони разом загнали перелякану коняку, вирвали їй горлянку і добряче побенкетували. А коли крізь хмари пробився місяць, Ар’я відкинула назад голову і завила.

Та на ранок нового дня вона прокинулася не під виття вовків, а під гавкіт собак.

Ар’я сіла на ліжку, позіхаючи. Гендрі заворушився ліворуч; Лим Лимонний Сіряк гучно хропів праворуч, проте гавкіт знадвору геть його заглушив. «Там, мабуть, із півсотні собак.» Вона виповзла з-під ковдр і перестрибнула через Лима, Тома та Джака-Щасливця до вікна. Коли віконниці розчахнулися, до кімнати разом увірвалися вітер, холод і волога — день був сірий та хмарний. Унизу на майдані гавкали собаки, бігали колами, гарчали і скавучали. Собак була ціла зграя: величезні чорні вовчури, кощаві лягаві, чорно-білі кунделі, ще якісь, що їх Ар’я ніколи не бачила — кошлаті, смугасті, з довгими жовтими іклами. Між заїздом і водограєм скупчилося з тузінь вершників; вони спостерігали, як міщани відчиняють клітку товстуна і смикають його за руки. Нарешті напухлий труп вивалився на землю, і собаки негайно на нього накинулися, відриваючи шматки м’яса з кісток.

Ар’я почула, як один із вершників зареготав.

— Осьо тобі новий замок, ланістерівський вилупку! — гукнув він. — Трохи затісний для такого здорованя, та ми тебе запхнемо, не бійся!

Коло нього похмуро зігнувся бранець, міцно зв’язаний конопляною мотузкою. Дехто з міщан кидав у нього гноєм, та він навіть не намагався ухилятися.

— Згниєш у клітці! — волав його полонитель. — Круки видзьобають тобі очі, а ми добряче гульнемо за ланістерівські грошики з твоїх сакв! А коли круки наїдяться, відішлемо те, що лишиться, твоєму клятому братику. Хоча дідька лихого він тебе тоді упізнає!

Від галасу прокинулася половина постояльців «Бросквини». Гендрі пропхався до вікна поруч із Ар’єю, а Том підібрався ззаду — голий, у чому мати народила.

— Чого ви там репетуєте, вражі діти? — пожалівся Лим з ліжка. — Дайте доброму воякові трохи поспати, лихо б вас ухопило!

— Де Зеленоборід? — запитав його Том.

— У ліжку з Рутою, — відповів Лим. — А що таке?

— Знайди його швидше. І Сайдакера теж. Повернувся Мисливець — привіз до клітки ще одного небораку.

— Він хтось із Ланістерів! — додала Ар’я. — На власні вуха чула!

— Невже вони схопили Крулеріза? — скинувся Гендрі.

Унизу на майдані в бранця кинули каменем, влучили у щоку, змусили повернути голову. «Е ні! Це не Крулеріз» — подумала Ар’я, побачивши його обличчя. Нарешті боги почули її молитви.

Джон IV

Коли дичаки повели коней з печери, Привида вже не було. «Цікаво, чи втямив він про Замок Чорний?» Джон вдихнув морозного вранішнього повітря і дозволив собі трохи доброї надії. Східне небо на обрії світилося рожевим, а вище ставало блідо-сірим. Вранішній Меч і доти висів на півдні, яскрава біла зірка у його руків’ї сяяла, наче діамант, але чорні й сірі барви темнолісся вже знову оберталися на зелені, золоті, брунатні та червоні. А понад смереками, дубами, ясенами та вартовинами громадилася Стіна — крижано-біла і мерехтлива під пилюкою та брудом, що плямували її поверхню.

Магнар надіслав з розвідкою тузінь вершників на захід і ще стільки ж — на схід, аби вони там видерлися на найвищі пагорби, які зуміють знайти, і роздивилися, чи нема де нишпорок у лісі або вартових нагорі на кризі. Тенни мали при собі бойові роги, схоплені спижевими смугами, щоб попередити про присутність Варти. Решта дичаків пішла за Ярлом; Джон та Ігритта — разом із ними. Наставала година слави молодого наскочника.

Про Стіну казали, що вона вивищується на сто сажнів, але Ярл знайшов місце, де вона була водночас і вища, і нижча. Попереду них крига здіймалася стрімко вгору просто з дерев, наче якась велетенська скеля, увінчана вивітреними зубчастими верхівками. Тут на додачу до ста сажнів рахувалося ще п’ятнадцять, а подекуди й тридцять. Проте коли Джон наблизився, то зрозумів, що висота оманлива. Там, де було можливо, Брандон Будівник поклав велетенські брили основи Стіни уздовж гірських хребтів — а у цих краях гори були високі, гострі та дикі.

Джон колись чув, як його дядько Бенджен казав, що Стіна східніше від замку Чорного — то меч, а західніше — змія. Так воно й було насправді. Потік криги перевалював через велетенський горб і пірнав глибоко у долину, потім видирався гострим краєм довгого гранітового хребта протягом п’яти верст або й більше, тоді збігав зубатим гребенем, знову пірнав у ще глибшу долину, а далі здіймався вище й вище, перескакуючи з пагорба на пагорб крізь увесь гористий захід, скільки бачило око.

Ярл вирішив брати приступом шмат крижаного муру, що тягнувся уздовж гребеня. Хоча тут верхівка Стіни стирчала на вісім сотень стоп над лісовою підстилкою, добру третину тієї висоти складав не лід, а ґрунт і камінь. Схил був надто крутий для коней і майже такий само важкий для підйому, як Кулак Першолюдей — та все ж набагато легший, ніж стрімка круча самої Стіни. А ще на гребені