П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

— Іноді дівчата говорять гидоти, тому що бояться визнати, що юнак їм подобається. Бояться, що не подобаються йому.

— А іноді говорять гидоти, тому що хочуть їх сказати.

— Теж вірно, — посміхнулася андерка. — Вона живе в маєтку чи тут, в Ферфілді?

— У Ферфілді. Працює у Інгера-м'ясника. Схоже, андерка знайшла це забавним.

— Може, вона просто звикла бачити більше м'яса на кістках? І коли ти трохи подорослішаєш і трохи роздасишся, вона знайде тебе більш привабливим?

— Може. — Неса знову засунув руки в кишені. Він цьому не вірив. До того ж сильно сумнівався, що коли-небудь стане привабливішим, як вона висловилася. Він уже достатньо дорослий і залишиться зовні таким, як зараз.

Андерка відступила на крок і деякий час вивчала його фізіономію.

— Ти хочеш їй сподобатися? — Нарешті запитала вона. Несан відкашлявся.

— Ну, іноді. У всякому разі, мені хочеться, щоб вона хоча б перестала мене ненавидіти.

Жінка посміхнулася так, ніби була чимось задоволена. От тільки чим?

— Це можна влаштувати.

— Мем?

— Якщо вона тобі подобається і ти хочеш, щоб ти їй теж подобався, це можна влаштувати.

— Як це? — Здивовано закліпав неса.

— Підсипати їй дещо в їжу або пиття.

Раптово він все зрозумів. Ця жінка — чарівниця. Так ось чому вона здавалася такою дивною. Ну так, адже говорять, що люди, які володіють магією, дивні.

— Ви хочете сказати, що можете щось зробити? Накласти закляття? Або ще що-небудь? Її посмішка стала ширше.

— Або ще що-небудь.

— Я тільки почав працювати у майстра Кемпбелла, мем. Мені дуже шкода, але мені поки це не по кишені.

— А, розумію. — Усмішка зникла. — Ну а якщо було би по кишені?

Не встиг він відповісти, як вона задумливо глянула на небо:

— Втім, можна зробити це пізніше, коли в тебе будуть гроші. — І тихенько пробурмотіла, ніби сама собі: — Це дасть мені час з'ясувати, чи зможу я впоратися з задачкою…

Вона подивилася йому в очі.

— Ну, так як тобі?

Несан сковтнув грудку. Йому зовсім не хотілося ображати андерку, та ще й володіючу чарівним даром. Він зам'явся.

— Ну, мем, бачте, річ в тому, що якщо я їй коли-небудь сподобаюсь, то мені б хотілося, щоб я сподобався їй просто тому, що сподобався. Не хочу вас образити, мем, але сумніваюся, що мені захочеться, щоб я подобався дівчині лише завдяки якомусь закляттю. Навряд чи мені принесе задоволення думати, що я можу подобатися дівчатам тільки за допомогою чарівництва.

Жінка, неголосно розсміявшись, поплескала його по спині. Ні, вона зовсім не насміхалася над ним. Несан не пам'ятав, щоб хоч один андерець, розмовляючи з ним, ось так мило сміявся.

— Молодець! — Підняла вона палець. — Колись давно мені сказав те ж саме один чарівник.

— Чарівник! Напевно, це було страшно! Зустрітися з чарівником, я хочу сказати.

— Та ні, — знизала вона плечима. — Він був дуже милою людиною. Я тоді була зовсім маленькою. Бачиш, дар у мене вроджений. Він сказав мені, щоб я завжди пам'ятала, що магія не потрібна людям, які люблять тебе просто заради тебе самої.

— А я й не знав, що тут є чарівники.

— Не тут, там, в Ейдіндрілі, — махнула вона рукою. Несан миттєво нагострив вуха.

— У Ейдіндрілі? Що на північному сході?

— Ні, ну ти зовсім розумник! Так, на північному сході. У замку Чарівника. Мене звати Франка, — протягнула вона руку. — А тебе?

Неса обережно взяв її руку і, схиливши голову, став на коліно.

— Я Несан, мем.

— Франка.

— Мем?

— Франка. Так мене звуть. Я назвала тобі своє ім'я, Несан, так що можеш звати мене на ім'я.

— Пробачте, мем… тобто Франка. — Вона знову тихенько засміялася.

— Що ж, Несан, було приємно з тобою познайомитися. Тепер мені пора повертатися в маєток. Ти ж, я вважаю, підеш і нап'єшся. Саме цим, наскільки я розумію, люблять займатися юнаки твого віку.

Несан змушений був визнати, що думка про випивку його вельми приваблює. Але і можливість дізнатися щось про замок Чарівника теж не хотілося упускати.

— Думаю, мені теж краще повернутися в маєток. Якщо ви не проти йти з хакенцем, то я із задоволенням піду з вами… Франка, — запізніло додав він.

Вона знову подивилася йому в обличчя так, що у нього жижки затрусилися.

— У мене є дар, Несан. Це означає, що я відрізняюся від більшості людей, і тому майже всі, і андерці, і хакенці, думають про мене так само, як велика частина андерців думають про тебе через те що ти хакенець.

— Правда? Але ж ви андерка!

— Бути андеркою недостатньо, щоб змити тавро чарівниці. Мені відомо, яке це — розуміти, що люди тебе не люблять, навіть нічого толком про тебе не знаючи. Мені буде приємно йти з тобою, Несан.

Несан розплився в усмішці, приголомшений частково тим, що розмовляє з андеркою, а частково тим, що андерці не люблять її — теж андерку — через те, що вона володіє магією.

— Але хіба вони не поважають вас за ваш чарівний дар?

— Вони мене бояться. Іноді це добре, а іноді — погано. Добре, тому що люди хоч і не люблять тебе, але ввічливо обходяться з тобою. А погано, тому що люди, коли чогось бояться, намагаються це знищити.