Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Не стану говорити про те, що Даркен Рал зробив з батьком Річарда, — це змусить тебе ще більше побоюватися Шукача. Але ти повинен знати, що Річард теж відпустив би пташку на волю.

Здавалося, Птахолов беззвучно сміється.

— Ми з тобою занадто хитрі, щоб грати словами. Давай говорити прямо. — Він відкинувся і склав руки на грудях. — Я намагався переконати старійшин, що Річард багато робить для нашого племені. Пояснити їм, як чудово, що він вчить нас таких речей. Старійшини в цьому далеко не впевнені. Вони звикли жити по-старому. Часом вони виявляють таку упертість, що навіть я насилу переношу їх. Я боюся того, що ви з Шукачем зробите з моїм народом, якщо старші скажуть: «Ні».

— Річард дав слово, що не заподіє твоєму народові зла.

— Слова — це слова. Але кров батька сильніше. Або кров сестри.

Келен притулилася до стіни і закуталась в плащ, рятуючись від пронизливого вітру.

— Я сповідниця тому, що такою народилася. Я не хотіла і не домагалася цієї могутності. Якби мені дано було право вибору, я обрала б інше. Я воліла б бути такою ж, як усі люди. Але я повинна жити з тим, що мені дано. Повинна повертати свій дар на благо. Що б ти не думав про сповідниць, щоб про них не думали більшість народу, ми існуємо лише для того, щоб служити людям. Служити Істині. Я люблю народи Серединних Земель, і віддам життя, щоб захистити їх. Щоб зберегти їх свободу. Це все, до чого я прагну. І все ж я одна.

— Річард очей з тебе не зводить. Він доглядає за тобою, охороняє тебе, піклується про тебе.

Келен подивилася на нього краєчком ока.

— Річард з Вестланда. Він не знає, хто я така. Якби знав…

Птахолов підняв брову.

— Для тієї, хто служить Істині…

— Будь ласка, не нагадуй мені. Я сама створила ці труднощі. Всі наслідки впадуть на мене, і я цього боюся. Але це лише підтверджує сказане мною. Плем'я Тіни живе на околиці Серединних Земель, далеко від інших народів. Раніше це давало твоєму народу привілей бути в стороні від чужих бід. Але у нинішньої біди довгі руки: вона торкнеться і вас. Старійшини можуть сперечатися з нами скільки завгодно, але вони не можуть сперечатися з Істиною. Якщо ця жалюгідна купка людей поставить марнославство вище мудрості, платити доведеться всьому Племені Тіни.

Птахолов слухав уважно, з повагою. Келен повернулася до нього.

— Я не можу зараз сказати, що стану робити, якщо старші скажуть: «Ні». Я не бажаю завдавати твоїм людям зла і хочу захистити їх від того болю, який довелося побачити мені. Я бачила, що робить Даркен Рал з людьми. Я знаю, що він зробить з вами. Якби я знала, що можу зупинити Рала, піднявши руку на цього славного хлопця Сіддіна, я зробила б це. Без коливань. Як би у мене не розривалося серце. Тому що знала б: цим я врятую інших славних малюків. Я несу тяжкий тягар, тягар воїна. Тобі ж теж доводилося вбивати одного, щоб врятувати багатьох. Я знаю, що ти не відчуваєш при цьому задоволення. А Даркен Рал відчуває, повір мені. Будь ласка, допоможи мені врятувати твій народ, не завдаючи йому зла. — По щоках Келен бігли сльози. — Я так хочу нікому не заподіювати зла.

Птахолов ніжно пригорнув її до себе, і Келен, схлипуючи, уткнулась в його плече.

— Народам Серединних Земель повезло: на їхньому боці воює такий воїн, як ти.

— Якщо ми знайдемо те, що шукаємо, і сховаємо це від Даркена Рала до першого дня зими, він помре. Більше нікому не доведеться помирати. Але щоб це знайти, нам потрібна допомога.

— Перший день зими?.. Дитя, залишилося не так вже й багато часу. Осінь закінчується, скоро на зміну їй прийде зима.

— Не я встановлюю закони життя, поважний старійшина. Якщо тобі відоме заклинання, яке зупиняє час, скажи мені його. Я могла б скористатися ним.

Птахолов сидів спокійно, не відповідаючи.

— Я бачив тебе серед нашого народу і раніше. Ти завжди поважала наші бажання, ніколи не завдавала нам зла. Те ж і Шукач. Я на твоїй стороні, дитя моє. Я зроблю все, що в моїх силах, щоб переконати інших. Мені не хочеться, щоб мої люди потрапили в біду.

— Якщо вони відмовлять, ти не повинен боятися ні мене, ні Шукача, — сказала Келен, притулившись до його плеча і дивлячись прямо перед собою. — Бійся того, з Д'хари. Він обрушиться, як буря, і знищить вас усіх. У вас немає надії на порятунок. Він вас знищить.

Увечері, в затишному будинку Савідліна, Келен, сидячи на підлозі, розповідала Сіддіну казку про рибака, який перетворився на рибу і жив в озері. Рибак знімав з гачків наживку і ніколи не попадався. Цю казку їй колись розповідала мати. Дуже давно. Коли Келен була такою ж маленькою, як і цей хлопчина. Здивування, написане на його обличчі, нагадало Келен про її власні переживання в ті далекі роки.

Потім Везелен готувала солодке коріння, чудовий аромат якого змішувався з димом, а Савідлін вчив Річарда вирізати наконечники стріл для полювання на різних тварин. Вчив гартувати їх на вугіллі вогнища, вчив наносити на їх вістря смертоносну отруту. Келен лежала на підлозі на шкурі. Сіддін заснув біля неї, згорнувшись калачиком, і вона гладила його чорне волосся. Келен згадала про те, як сказала Птахолову, що може вбити цього хлопця. Вона проковтнула грудку в горлі.

Келен хотілося повернути сказане. Так, вона сказала правду, але не варто було вимовляти це вголос. Тепер Келен боялася магії слова. Річард не зауважив, що Келен розмовляла з Птахоловом. Вона не стала йому про це розповідати. Келен визнала безглуздим тривожити його даремно. Відбудеться те, що має статися. Їй залишається лише сподіватися, що старійшини дослухаються голосу розуму.

Наступний день видався вітряним, але напрочуд теплим, незважаючи на дощ. До полудня перед будинком духів зібралася юрба. Дах було закінчено, в