Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Я теж не розумію, — сказала Шайна. — Хоч Бренан і намагався пояснити, та все марно. Для цього мені бракує уяви. Насправді лахлінці ще божевільніші, ніж я гадала.

Чотири дні тому від Моркадес вер Ріґан надійшла звістка про те, що з усіх Бренанових родичів (Шайна досі не могла думати про них, як про свою рідню) вціліли лише дві найменші кузини. Їх привіз до Дінас Ірвана лахлінський офіцер на ім’я Фергас аб Ґвиртир, який не захотів зустрітись із сестрою Моркадес, а передав дівчат під опіку капітана двірської варти і негайно залишив королівський палац, після чого його слід загубився. Капітанові вдалося з’ясувати в скупого на слова лахлінця лише те, що король Імар зміг урятувати Марвен та Ґрайне від довічної каторги і доручив йому доправити їх на Абрад. Це підтверджував і супровідний лист за підписом міністра права та справедливості, в якому сухо мовилося, що всіх старших членів родини Киннаха аб Ейга приречено до страти за зв’язок із відьмами, і лише двох найменших дочок, дівиць Марвен і Ґрайне, король визнав за можливе помилувати, прирікши їх на довічне вигнання з благословенної лахлінської землі. А трохи згодом убиті горем дівчата розповіли, що їхні батьки, отримавши від Бренана листа, поквапилися сповістити поборників, хоча старший син Ейган та його дружина Невен благали цього не робити.

Бренан дуже болісно сприйняв цю новину і звинувачував себе в тому, що не зміг написати їм переконливіше. Проте Шайна та Ґвен, розібравши його листа слово за словом, довели йому, що людей, які не дослухалися до таких арґументів, уже ніщо не могло переконати. Тоді Бренан вигадав собі новий гріх — що здуру написав тітці з дядьком, а не кузенові Ейгану, який, хоч і був великим сволотою, відзначався розумом та обачністю. Ні Ґвен, ні Шайна не стали з ним сперечатися, а просто дали йому продумати такий варіант до кінця, і зрештою він дійшов висновку, що це нічого не змінило б. Ейган неодмінно показав би батькам листа, а ті не забарилися б доповісти про все поборникам.

Так само брат мусив визнати, що й без його листа тітчину родину спіткало б лихо. Поборники через своїх шпигунів на Абраді однаково б довідалися про Бренанове існування, і з цим він нічого не міг удіяти. За великим рахунком, в усьому була винна Айліш вер Нів, а ще більше — найстарші сестри, які вісімнадцять років тому відмовилися відрядити на Лахлін рятувальну експедицію…

Оскільки їхній загін був невеличкий і не мав при собі в’ючних коней, то за цей день вони проїхали понад сорок миль і зупинилися на ночівлю в садибі лорда Еллара аб Ґавайна, що був одружений з троюрідною племінницею короля Енгаса. Невдовзі після вечері Шайна отримала одразу два листи, від Ейрін і Етне, які повідомляли, що перший день плавання минув спокійно, без будь-яких пригод, і за десять годин „Фанлеоґ“ пройшов майже півтори сотні миль. На кораблі було досить відьом, щоб цілодобово підтримувати сильний ходовий вітер, проте капітан попросив на ніч послабити його, щоб команда могла відпочити. Та навіть за такого режиму вони планували прибути до абервенського порту щонайпізніше вранці п’ятого дня подорожі.

— Тепер ми вже точно їх не випередимо, — сказала Мораґ, яка саме завітала до Шайни, щоб, за її власним висловом, почесати перед сном язика. — Добре, коли будемо в Тахріні двадцять дев’ятого ввечері. Що не кажи, а море таки сильно скорочує відстані.

— Зате суходолом зручніше, — зауважила Шайна. — Я лише двічі плавала на кораблях — з Тір Мінегану в Івидон і через Румнахську затоку. Не скажу, що мені сподобалося.

— А мені подобається. Якби Ріана запросила товаришувати їй у подорожі на Ініс на н-Драйґ, я б залюбки погодилася. — Мораґ скрушно похитала головою. — І знає ж, негідниця, що я люблю море, але ні словечка не написала про свої плани.

— Та ніяких планів, мабуть, і не було. Просто стукнуло їй у голову, вона розвернулася на півдорозі до Дин Гаїла й поїхала в інший бік. А тобі не написала, бо думала, що ти й далі супроводжуватимеш Ейрін. Сама напиши Ріані, гадаю, вона тільки зрадіє. А завтра повернешся в Рондав і сядеш на перший-ліпший корабель, що йде до Вантайна.

— Ну, не знаю, — невпевнено мовила Мораґ. — Це виглядатиме так, ніби я набиваюся…

Шайна розсміялась:

— Та тобі просто ліньки! Ти здатна лише патякати про свою палку любов до морських пригод, а як доходить до справи, завжди знайдеш причину, щоб залишитися на березі.

— Не вигадуй, — образилася Мораґ. — Я була на Ініс Шінані.

— Авжеж, відважна мандрівка! Цілих триста миль від хамрайґського узбережжя! Після цього уявила себе бувалим морським вовком і наступні три роки сидьма просиділа в Евраху. Залишалася б там і досі, якби не Ейрін.

— Я збиралася на Шогірські острови…

— То чому не поїхала з Айліш на Лівенах? Звідти до Шогірів удвічі ближче.

— Просто я нікуди не кваплюся. Ще встигну побувати і на Шогірах, і на Ініс на н-Драйґу. І, до речі, добре, що не поїхала. Тоді б я не супроводжувала Ейрін і не стала свідком пробудження Первісної. Пропустила б таку визначну подію.

Шайна відчула, як спрацювали поштові чари, й відразу потяглася до сумки, де лежали аркуші з плетивом чекання. Та тут двері рвучко розчахнулись, і до кімнати забігла схвильована Шаннон. Вона була в одному лише халаті, а її чорне волосся блищало від вологи.

— Ви вже знаєте?

Шайна миттю здогадалася, що це пов’язано з щойно отриманим листом. Вочевидь, такий самий лист надійшов до Шаннон на пару хвилин раніше і приніс не дуже приємні новини.

— Ні, — сказала Мораґ, — ще не знаємо. А що сталося?

Шаннон зітхнула:

— У нас великі проблеми. Король Енгас помирає…