Первісна. Дорога на Тір Мінеган - Олег Євгенович Авраменко

— Вітаю тебе, світлоносцю. Наша зустріч — велика честь для мене.

— І це все? — запитав спантеличений Шимас. — Отак просто? Ти відразу здогадалася, хто він такий?

— Вона не здогадалась, а побачила, — пояснив диннеші, наблизившись до них. — На відміну від чаклунів, відьми можуть розгледіти нашу сутність, бо вона споріднена з їхньою.

Зненацька Шимаса охопило роздратування.

— Авжеж, вони можуть, — промовив він сердито. — І те можуть, і се можуть. Вони ж такі видатні й досконалі… Тоді скажи, що ти прийшов до леді Ріани, а від мене тобі нічого не потрібно. Пообіцяй, що не заважатимеш мені повернутися до Кованхара і не втягуватимеш у нові пригоди.

Диннеші повільно похитав головою:

— Такої обіцянки я дати не можу. Але запевняю, що ні до чого тебе не примушуватиму. Остаточне рішення буде за тобою.

— О-о! — здивовано протягла Ріана. — То ви вже зустрічалися?

— Мали таку нагоду, — кивнув Шимас. — Саме він закинув мене в Тір на х-Ейдал. Досі я нікому про це не говорив, бо знав, що мені не повірять. З ласки цього небесного воїна я зараз тут, а не в Кованхарі, зі своїми студентами.

— Цим я відновив природний хід подій, — сказав диннеші, попередивши Ріанине запитання. — Повір мені, Шимасе аб Нейване, це був найкращий варіант. Якби я дозволив тобі здолати маґістра аб Конала і передчасно повідомити відьом про Первісну, то Ейрін вер Ґледіс майже напевно потрапила б до рук Ворога. У такій ситуації надмірна опіка лише б зашкодила їй.

— Ну, гаразд, — не став сперечатися Шимас, який уже чув схожі міркування від Айліш вер Нів. — Не будемо згадувати минуле; що сталося, того не зміниш. Поговорімо краще про майбутнє. З чим ти цього разу прийшов?

— З пропозицією до вас обох. Ви можете прийняти її, можете відмовитись, я не наполягатиму.

— І що ж за пропозиція? — запитала Ріана.

— Вирушити на Ініс на н-Драйґ. Як мені відомо, ти ще змалку мріяла там побувати. Тепер маєш нагоду задовольнити свою допитливість і зробити одну надзвичайно важливу справу.

— Яку?

— Це ви мусите самі з’ясувати. Я й так балансую на межі дозволеного. Більшість моїх братів вважають мій задум грубим втручанням у земні справи, тому в мене зв’язані руки. Я можу лише запропонувати вам подорож на Драконячий острів. А там, гарненько пошукавши, ви знайдете підказки, що робити далі.

— Тільки без мене, — твердо мовив Шимас. — Я не збираюся пхатись у таку далечінь з невідомою метою. І взагалі, якби це було так важливо, ти звернувся б до нас раніше, коли ми були в Евраху, а не тепер, за чотириста миль від найближчого узбережжя.

— Тоді не було сенсу заводити цю розмову. Ще вчора я й гадки не мав звертатися до тебе.

— А сьогодні чому передумав?

— Ти сам напросився. Попри свій намір спокійно і без пригод дістатися до Кованхара, поліз у кубло чорних чаклунів. Ріані довелося рятувати тебе, і при цьому вона захопила в полон Колвина аб Девлаха. А для успіху майбутньої місії потрібні троє — відьма, чаклун або чаклунка, не пов’язані з Ан Нувіном, і впокорений чорний, якому відкрито шлях у Тиндаяр.

— Навіщо?

— Бо без нього вам не варто туди їхати. Відколи помер Останній Дракон, відьми та чаклуни неодноразово досліджували Ініс на н-Драйґ, проте нічого не знаходили. І ви не знайдете, якщо не візьмете з собою Колвина. Саме тому я й чекав, коли якась відьма схопить чорного, що має доступ до Тиндаяру. Гадав, це трапиться в Кованхарі, аж ні — першою стала Ріана. А ти виявився безпосередньо причетним до цих подій. У такому збігові я вбачаю знамення долі.

— Йому начхати на долю, — озвалася Ріана, кинувши на Шимаса зневажливий погляд. — Єдине, про що він мріє, це повернутися в Кованхар до своїх студентів… чи то пак, до студенток. А я радо виконаю твоє доручення, світлоносцю. Ти не пошкодуєш, що обрав мене, а не зачекав, поки я передам полоненого досвідченішим сестрам.

— Це ж не вони його впіймали, а ти, і ця місія по праву твоя. Та якщо Шимас стоятиме на своєму і не захоче вирушити з тобою, ти спершу мусиш знайти іншого супутника-чаклуна.

— Це не проблема. Я не повертатимусь до Евраха, а поїду у Вантайн. — Вона знову зиркнула на Шимаса. — Там мешкає Айвен вер Мейґлан, яка навчалася в Абервенській школі, коли я була підлітком. Ми з нею товаришували, і я певна, що вона погодиться супроводжувати мене.

— От і добре, — задоволено кивнув диннеші. — Бажаю тобі успіху в пошуках.

— Ти вже йдеш? — засмутилася Ріана.

— Так, мені час повертатись у Ґвифін. Про Ініс на н-Драйґ я сказав усе, що міг.

— А про інше? Про те, як улаштовано світ.

Дитяче обличчя диннеші осяяла лукава і водночас поблажлива усмішка.

— Тобі справді це цікаво? Чи просто хочеш похвалитися перед сестрами новими знаннями, досі нікому не відомими?

Ріана збентежено опустила очі, її щоки запаленіли. А диннеші, миттю прибравши серйозного вигляду, вів далі:

— На жаль, мушу розчарувати тебе. Ми вже давно поділилися з вами тими знаннями, які вважали за потрібне передати людям. А решту здобувайте самі. От Шимасові я мав що сказати, бо деяку інформацію відьми таки приховали від чаклунів… ну, і ще є один факт, який усі відьми, що спілкувалися з нами, вирішили приховати й від власних сестер. Крім цього факту, все інше ти знаєш. А про дещо нове довідаєшся, коли виконаєш свою місію. Я певен, що це знання справить велике враження на твоїх сестер і зробить тебе знаменитою. Щасти тобі, Ріано