Гра в чуже життя - Олена Гриб
Підійшовши ближче, невідомий розмахнувся, немов збираючись щось кинути, але застиг у безглуздій позі – в бік йому упирався твердий гострий предмет, який незнайома з особливостями Ріно людина могла вважати наконечником списа. А, як відомо, списи не ходять самі по собі. Напевно, так міркував чоловік, падаючи на землю і кидаючи за спину щось на кшталт невеликого каменю.
Кінь, намальований Літо, оповився рудуватим туманом, його силует почав розпливатись.
Незнайомець не чекав такого противника. Він ошелешено спостерігав, як золотисті зірки зникають з лискучих білих боків. Жряк, створений Ванісом, поглинав усе живе, чого торкався, і потім, наситившись матерією, з’їдав сам себе. Чоловік подумав, що коня жряк перетравлюватиме довго, а затримуватися тут не варто. Він щиро жалкував щодо проваленого замовлення, але ж винаймач не попереджав ні про що подібне, еге ж? Тому можна і не повертати завдаток!
Однак Ріно не була просто конем. Вона запам’ятала, звідки з’явився паразит, що обгризав її шкуру, – і кинулася на кривдника. Незнайомець пізно усвідомив: цей кінь надто дивний, смертельний туман його не візьме. І втекти не вийде…
Жряк відчув нову їжу, набагато податливішу і смачнішу. Чоловік не встиг навіть закричати – його з головою накрила хвиля, що жадала корму.
Ріно обтрусилась, скидаючи останки жряка, який поїдав самого себе, і з подивом оглянула свій білосніжний, без жодної плямочки, бік. Потім згадала, як старанно виводила Літо золоті зірки, і вирішила прикраситися самостійно. Фантазія у тварини обмежувалась тим, що вона бачила, тому згодом слуги страшенно дивувалися, виявивши біля старого дерева молоде, скоцюрблене ще більше. А потім деревце почало рухатися…
Сонце піднімалось все вище, змушуючи найзапекліших прихильників сну вилазити з ліжок. Життя потроху входило у звичну колію.
