Гра в чуже життя - Олена Гриб
– Знайшли спільну мову, пташки, – крізь зуби прошипіла Лін.
Поруч пролунало захоплене: «О-о-о!» Малдраба. Вона згадала, що для нього руда поки залишалася красунею-дворянкою, яка недавно приєдналась до паломників. Напевно, Його Величність навіть не встиг співвіднести другу близнючку з Іскрою.
– У-ух, який гарнюній! – Одна з Зелін трансформувалася в Лін… ні, не в неї – в принцесу Маргалінайю!
Обвилась навколо Дісона, почала щось нашіптувати йому на вухо. Лін з деякою жалістю подумала, що богиню Вогню сьогодні чекає другий облом – ельф залишався байдужим, незважаючи ні на що.
Імператор, немов не вірячи своїм очам, повільно стискав кулаки…
Залишивши їх займатися особистими суперечками, Лін повернулась до метаморфа, що все ще сидів у скорботній позі, накритий брудним килимком.
Стягнула килим, відкривши світу плями кіптяви і білі сліди недавніх опіків, глянула на Іскру, подумки уявивши, як підсмажує ту на повільному вогні, поливаючи зверху олією, щедро посипаючи перцем і сіллю, протикаючи виделкою для визначення готовності… і облизнулася, дивуючись своїй злопам’ятності. Тим часом богиня уважно оглянула Лін, немов прицінюючись, задоволено кивнула і… в кімнаті з’явився другий Карі.
Придушено зойкнув ельф, із якого досить міцна рука імператора миттю вибила нудьгу, коротко охарактеризував всіх присутніх Малдраб, здивовано присвиснула Зеліна.
Лін сама не зрозуміла, яка зла сила змусила її хльоснути з розмаху по привітно усміхненій фізіономії. І ще раз. І ще…
Їй здавалося, це не насправді. Та про що взагалі говорити, не могла вона ось так спокійно і методично бити знайоме обличчя! Вона ж ненавиділа насильство! Навіть після пам’ятного нокауту Зеліни муки совісті пересилювали доводи розуму. А кулаки невблаганно місили фізіономію, яка дивним чином поєднала в собі риси Карі, і рудої бестії, і Його Величності, і ельфа, і самої Іскри – тієї, якою вона була в храмі, і когось незнайомого, довгоносого і вусатого…
Нарешті втома взяла своє. Руки опустились, здоровий глузд повернувся. Совість нила про нелюдяність таких вчинків, розум заперечував – мовляв, так тій Іскрі, погані нахабній, і треба.
Крім них з богинею і нерухомого метаморфа в кімнаті не було нікого – глядачі втекли, виявивши всередині зазвичай добродушної принцеси звіра, причому аж ніяк не хом’ячка.
