Гра в чуже життя - Олена Гриб
Лін не сподобався цей прохальний тон. До того ж вона починала здогадуватись, де тут собака зарита.
– Досить патетики! – заявила з несподіваною навіть для себе самої злістю. – Треба мати хоробрість визнавати свої помилки, а не чекати, поки прийде хтось справедливий і відміряє покарання згідно злочину! І взагалі, чоловікові не личить займатися самоїдством. Піди, набий кому-небудь пику, подаруй мені квітку і заспокойся! Чи ти переживаєш через невиконаний обов’язок? То давай, прапор в руки і вперед! Не секрет, де мене знайти. До речі, якщо вже на те пішло, – конкретно я не збираюся виходити заміж за принца, тобто вашому улюбленому Дивному Лісові з мого боку нічого не загрожує. І не дивись на мене як на людожерку. Розберешся з самим собою, заходь, я довго сердитися не вмію. А Дісону передай… Втім, ні, ти таких слів не знаєш, ще наплутаєш щось, – пустила шпильку перед тим, як ефектно грюкнути дверима.
Злилася Лін лиш на себе – за нестриманість. Вона надто злякалася за Карі, щоб раціонально мислити і підбирати слова. І розлютилась, зрозумівши правоту Дісона: метаморф швидко вчиться, переймаючи у людей і не-людей якості, необхідні для життя, але залишаючись при цьому безмежно довірливим. Не брехав ельф, ще зовсім трохи – і поряд з нею буде зовсім незнайома людина. Тобто навіть не людина…
Про те, чим могла закінчитися місія з порятунку Стариліса, організована придворним лікарем, Лін намагалась не думати. Та вона й не сприймала всерйоз ті слова Карі. Багато вже сталося такого, після чого і вороги почали б цінувати одне одного. А вони ж були друзями…
Захоплена похмурими думками, дівчина попрямувала до своєї кімнати. Що піднесе завтрашній день? Вона давно перестала будувати хоч якісь певні плани на майбутнє, проте останнім часом навіть сьогодення насилу піддавалося логіці.
