Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

Школа на острові Рок

Школа ця була заснована приблизно в 690 р У Дев'ятку, тобто в число головних її Майстрів, спочатку входили наступні:

Майстер Вітрів, що вчив управляти погодою;

Майстер Спритна Рука, що вчив творити ілюзії;

Майстер Травник, великий знавець рослин і цілительського мистецтва;

Майстер Метаморфоз, який учив умінню трансформувати будь-які тіла і предмети;

Майстер Заклинатель, знавець Великих Заклять, здатних закликати душі живих і мертвих людей;

Майстер Ономатет, знавець Істинної Мови, змушував своїх учнів зазубрювати напам'ять довгі списки імен;

Майстер Доріг, який майже постійно жив в Іманентному Гаї і володів таємничими знаннями про те, що говорять дерева і тіні; Великий майстер вгадувати істинні значення і наміри;

Майстер Шукач, навчаючий вмінню знаходити і повертати людей і предмети;

Майстер Сторож, який вартував двері в Великий Будинок і відповідав за тих, хто входив в Школу і виходив звідти.

Але незабаром перший Верховний Маг Земномор'я Халькель скасував титул Майстра Шукача і в Дев'ятці замінив його на Майстра Регента, головним завданням якого було вивчення і викладання учням Школи народної мудрості, укладеної в фольклорних творах — епосах, героїчних піснях, ле і т. п. Регент вчив виконання всіх цих творів, а також — пісенним заклинанням.

Халькель поклав кінець початково вільному і грубо описовому використанню таких слів, як «відьма», «чаклун», «чарівник», і встановив строгу ієрархію, згідно з якою знахарство було передано виключно жінкам. Вся магія, якою мали право користуватися жінки, стала називатися «нижчим ремеслом», навіть якщо відьми користувалися деякими знаннями і прийомами «вищого мистецтва» — займалися цілительством, виконували священні пісні і вчили цим пісням інших, вміли змінювати форму або обличчя і т. п. Відьми повинні були вчитися тільки у інших відьом або у чаклунів; їм було заборонено переступати поріг Школи, і Халькель всіляко застерігав чарівників від передачі відьмам яких би то не було магічних знань. Під особливим забороною було навчання жінок Стародавній Мові, і, хоча цей припис повсюдно порушувався, це з плином часу привело до непоправної втрати жінками, практикуючими магічні ремесла, найважливіших знань і умінь.

Чаклунством займалися чоловіки — в цьому, власне, і полягала його єдина реальна відмінність від знахарства. Чаклуни навчали один одного і мали певні знання в області Стародавньої Мови. Чаклунство включало як «нижчі ремесла» (вишукування, лагодження побутових предметів, лозоходство, лікування домашніх тварин і т. п.), так і деякі «вищі мистецтва» (зцілення людей, виконання священних пісень, заклинання погоди). Учень, який виявив талант чаклуна і був посланий вчитися на Рок, спершу неодмінно повинен був вивчати основи вищих мистецтв і отримати диплом чаклуна, а вже потім, якщо перевршував інших в магічних науках, міг продовжити своє навчання і вдосконалюватися в різних уміннях і мистецтвах, насамперед в ономатиці, в знанні Великих Заклять і умінні розуміти мову дерев в Іманентному Гаю. І тільки потім ставав чарівником.

Чарівник, за визначенням Халькеля, повинен був отримати свій посох, символ магічних знань і навичок, з рук Учителя, який неодмінно мав бути чарівником і брав на себе відповідальність за навчання даного учня. Зазвичай саме Верховний Маг вручав випускнику Школи його посох, виводячи його таким чином в чарівники. Подібна система передачі магічних знань мала місце і в інших місцях — перш за все на острові Пальн, — але в підсумку Майстри Школи стали з великою підозрою ставитися до тих учнів, які вже навчалися десь в іншому місці.

Поняття «маг» так і залишилося доволі невизначеним; в Земномор'ї це те ж саме, що чарівник.

Титул Верховного Мага і його обов'язки також придумав Халькель. Верховний Маг був десятим Майстром Школи, і ніколи не називався серед Дев'яти. Втілюючи в собі життєву, етичну і інтелектуальну силу, Верховний Маг завжди володів і значною політичною владою. В цілому ця влада використовувалася сприятливо. Сприймаючи Школу як сильну централізуючу і нормалізуючу складову в суспільстві Архіпелагу, Верховний Маг в усі кінці світу посилав учнів Школи, чаклунів і чарівників, здатних, дотримуючись етичних цінностей магії, на практиці захищати людей від посухи, від смертоносних епідемій, від піратів і драконів і від необережного або некоректного використання магічних мистецтв.

З тих пір як був коронований король Лебаннен і відновлений Верховний суд і народні ради в столиці і великих містах Земномор'я, острів Рок залишався без Верховного Мага. Схоже, ця посада, практично не пов'язана більше ні з управлінням Школою, ні з управлінням іншими островами, перестала відповідати запитам часу, і колишній Верховний Маг Гед, якого багато хто вважає найвидатнішим із Верховних Магів, може, цілком ймовірно, виявитися останнім з них.

Чари і целібат

Школу Рок створювали як чоловіки-чарівники, так і жінки-чарівниці; і протягом кількох перших десятиліть чоловіки вчилися там разом з жінками. Однак у Темні Часи жінки, знахарство, зв'язок з давніми Силами Землі і т. п. стали раптом вважатися нечистими, і тут же широко поширилася думка, що чоловіки-чарівники повинні готуватися до роботи тільки з «вищою магією» і старанно уникати «нижчої», «земляної» премудрості і… жінок. Чарівник, який не хотів одягати на себе сталеві кайдани цнотливості, ніколи не отримав би права практикувати вищі магічні мистецтва і не зміг би піднятися вище звичайного чаклуна. І чарівники стали уникати жінок, відмовляючись як вчити їх, так і вчитися у них. Відьми ж, які як і раніше займалися практичною магією, і не думали відмовлятися від радощів плотської любові, отримали у чарівників Рока, які дотримувалися целібату, прізвиська «порочних спокусниць» чи «брудних розпусниць» — в загальному, носіїв зла і пороку.

Коли в 730 р. перший Верховний Маг Земномор'я, Халькель з острова Вей, вирішив назавжди вигнати жінок зі Школи, то з Дев'яти Майстрів проти цього висловилися тільки двоє — Майстер Доріг і Майстер Воріт; і вони, зрозуміло, виявилися в меншості. Більше трьох століть жодна жінка не викладала і не вчилася в Школі Рока! Протягом трьох століть магічне мистецтво вважалося надзвичайно поважним, а самі чарівники завжди володіли досить високим суспільним статусом і владою, тоді як знахарство стало вважатися мало не проявом невігластва і забобонів, і жінки, які ним займалися, жили в основному бідно, бо селяни платили їм сущі копійки.

Уявлення про те, що чарівник неодмінно повинен дотримуватися обітниці безшлюбності протягом усього цього часу навіть сумнівам не піддавалося і, мабуть, перетворилося в якийсь тяжіючий над ними психологічний фактор, проте без подібного крену в переконаннях було не обійтися.