Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн
Морред і Ельфаран одружилися. У поемі роки їхнього правління Земномор'я описані, як короткий «золотий вік». Саме тоді були закладені основи всієї теперішньої культури і етики, а також — основи державного управління.
Однак ще до того, як Ельфаран вийшла за Морреда, якийсь маг, ім'я якого ніде не наводиться (його всюди називають або Ворогом Морреда, або Господарем Чарівної Палички), всіляко демонстрував їй свої палкі почуття і мріяв з нею одружитися. Він так і не пробачив Ельфаран того, що вона віддала перевагу іншому, і вирішив будь-що заволодіти нею. Цьому магу дійсно вдалося всього за кілька років досягти воістину неймовірної могутності. Після весілля Морреда і Ельфаран не минуло й п'яти років, коли Ворог знову заявив про себе, і вельми грізно, пообіцявши:
Коли моєю не стане Ельфаран,
Я знищу світ, побудований Сегоєм!
Зітру з лиця землі і цей острів,
Нехай хвилі білогриві його поглинуть!
Цей маг дійсно мав велику силу: він був здатний піднімати на морі величезні хвилі, зупиняти припливи і відливи, а голосом своїм міг зачарувати населення цілого острова, і під впливом його чар люди перетворювалися на слухняних рабів, так що йому досить легко вдалося налаштувати підданих Морреда проти нього. Викрикуючи, що король їх зрадив, жителі Енлада стали трощити власні будинки і палити урожай в полях; моряки топили свої кораблі, а воїни Морреда билися один з одним, влаштовуючи криваві і безглузді смертельні двобої.
Морред робив відчайдушні спроби визволити свій народ з-під влади чародія і якось зібратися з силами, а Ельфаран з однорічним первістком повернулася на свій рідний острів Солеа, знаючи, що там її магічні сили зміцніють. Однак Ворог Морреда пішов за нею на Солеа, маючи намір взяти красуню в полон і зробити своєю рабинею. Ельфаран сховалася від нього біля Джерел Енса, де Стародавні Сили Землі були особливо сильні, і, володіючи певними знаннями, зуміла не тільки протистояти Ворогові, а й змусила його забратися з острова. «І води солодкі Землі нахлинули і змили в море проклятого Ворога», — йдеться в поемі. Але, залишаючи острів, «проклятий Ворог» зумів взяти в полон улюбленого брата Ельфаран, Салана, який плив на Солеа з Енлада, щоб допомогти їй. Перетворивши Салана в свого «геббета», або зомбі, Ворог послав його до Морреда з листом, в якому говорилося, що Ельфаран разом з немовлям втекла на маленький острівець в острівній системі Ланцюг Енлада.
Повіривши посланнику, Морред попався в пастку, і йому ледве вдалося врятувати власне життя. Він утікав, і Ворог переслідував його по всьому острову — від східного берега до західного, залишаючи на своєму шляху суцільні руїни. Але на рівнинах Енлада Морред зустрів друзів, які залишилися йому вірні — це в основному були моряки, які привели свої судна до берегів острова, щоб допомогти королю, — і він нарешті зміг повернутися до супротивника обличчям і дати йому бій. Але Ворог не захотів зустрічатися з Морредом в чесному поєдинку, а вислав битися з ним його власних воїнів, зачарованих страшним закляттям. Дивитися на них не було сил: Ворог так зачарував нещасних, що тіла їх звивалися в страшних судомах, і вони «живі, здавалося, померли від спраги і на спеці, в пустелі, почорніли». І Морред, бажаючи пошанувати своїх воїнів, відступив.
Але, варто було йому покинути поле бою, як почався дощ, і він прочитав Справжнє ім'я свого супротивника, написане в пилу дощовими краплями.
Тепер, знаючи це ім'я, Морред зміг не тільки протистояти чарам Ворога, але і вигнати його з Енлада. Він гнав його по бурхливому зимового морю, «скакав верхи на вітрі західному, що дощі несе, на хмарах плив важких». У підсумку поєдинок все-таки відбувся, і кожен із суперників був вартий іншого, і обидва зникли десь за морем Еа. Як стало відомо пізніше, обидва загинули.
Але перед смертю в безсилій люті Ворог встиг підняти гігантську хвилю, яка з неймовірною швидкістю понеслася по морю і накрила весь острів Солеа. Ельфаран, заздалегідь дізнавшись про хвилю, яка мчала до острова (як дізналася заздалегідь і про смерть Морреда), закликала своїх підданих негайно посідати на кораблі і в човни і відпливти подалі від острова, а сама, як кажуть в поемі, «взявши в руки маленьку арфу» і чекаючи неминучої смерті, бо цю хвилю міг зупинити тільки Морред, склала пісню «Плач про Білому чарівникові» і співала її, поки острів не зник у морській безодні. Ельфаран, зрозуміло, потонула, але колиска з верби, зроблена у формі човна, легко попливла по хвилях, несучи її маленького сина Серріадха назустріч порятунку. А коли дитину знайшли, на ручці у нєї був браслет з намальованою на ньому рунню Миру, який Морред подарував колись своїй дружині, - цей браслет називають ще «кільцем Ельфаран», такий він малий.
На картах Архіпелагу острів Солеа позначається з тих пір білою плямою або знаком виру.
Після Морреда правили ще сім королів і королев; всі вони були уродженцями Енлада, і при них королівство процвітало, постійно розширюючи свої кордони.
Королі Хавнора
Через півтори століття після загибелі Морреда король Акамбаро, правитель міста Шелітха, що на острові Вей, перевіз свій двір в порт Хавнор і зробив це місто столицею всього королівства. Займаючи в Земномор'ї центральне положення, вигідніше, ніж у Енлада, Хавнор був краще пристосований як для бурхливого розвитку торгівлі, так і для утримання великого військового флоту, бо раз у раз доводилося посилати бойові кораблі на захист ардичних земель від набігів войовничих карго.
Історія чотирнадцяти королів Хавнора (насправді в 150–400 рр. там правили шість королів і вісім королев) викладена в знаменитому «Хавнорському ле». Якщо простежити всю генеалогію королівського роду як по чоловічій, так і по жіночій лінії, а також враховувати перехресні шлюби з представниками різних знатних родів Архіпелагу, то Королівський Будинок включає в себе п'ять князівств:
