Сказання Земномор'я - Урсула К. Ле Гуїн

Наступним суперником Еррет-Акбе виявився якийсь маг на прізвисько Повелитель Вогню, і могутність цього чарівника було настільки велика, що він зумів, наприклад, подовжити день на п'ять годин, але так і не зміг, хоча клятвено обіцяв це, зупинити сонце в зеніті і назавжди вигнати з островів нічну темряву. Щоб битися з Еррет-Акбе, цей Повелитель Вогню прийняв вигляд дракона, але все ж був переможений — правда, під час поєдинку він спалив усі ліси і міста острова Ілієн.

Можливо, насправді цей Повелитель Вогню був просто драконом в людській подобі, бо незабаром після його загибелі Орм, Великий Дракон, який переміг Атха, повів полчища своїх родичів грабувати і розоряти західні острови Архіпелагу — мабуть, в порядку відплати за загибель Повелителя Вогню. Люті атаки драконів викликали у мешканців островів справжній жах, і сотні кораблів вирушили в дорогу, везучи біженців з Пальма і Семела на острови Внутрішнього моря. І все-таки не дракони були найстрашнішою бідою. Карги наносили куди більший збиток, і Махаріон правильно розсудив: найбільша небезпека загрожує його землям зі сходу. Він відправився зі своїм військом на захід, воювати з драконами, а Еррет-Акбе послав на схід, щоб той спробував встановити мир з королем Каргада.

Для цього Геру, королева-мати, передала Еррет-Акбе той самий браслет-наручень, який Морред колись подарував Ельфаран; а сама Геру отримала цей браслет в подарунок від свого чоловіка Аймана в день весілля. Браслет дбайливо зберігали і передавали з покоління в покоління усі нащадки Серріадха; він становив головну коштовність цього роду, бо на ньому був вирізаний символ, якого більше ніде не зустрінеш: Зв'язуюча Руна, або Руна Миру, яка, за переказами, повинна була служити гарантією миру і справедливості в Земномор'ї. «Нехай король Каргада одягне це в знак миру!» — сказала Еррет-Акбе на прощання королева-мати. І він, несучи з собою найщедріший на світлі подарунок і палаючи щирим бажанням скоріше укласти з карго мир, один відправився в столицю Карго, на острів Карого-Ат.

Там він був прийнятий королем Торегом, який після нищівного розгрому свого флоту біля острова Вей був готовий укласти з ардичними островами перемир'я і вивести свої війська з окупованих земель за умови, що король Махаріон не нашле на його країну ніяких репресій.

Однак каргадським королівством вже тоді, по суті справи, управляли жерці і жриці, що служили богам-Близнюкам. Верховний жрець Інтатін чинив запеклий опір якому б то не було замиренню із західними островами і викликав Еррет-Акбе на поєдинок. Оскільки карги не практикують магічні мистецтва в тому сенсі, як це розуміють ардичні народи, Інтатін обманом заманив Еррет-Акбе в таке місце, де Стародавні Сили Землі виявилися здатні звести нанівець всю його неймовірну магічну могутність. Героїчна поема «Подвиг Еррет-Акбе» оповідає про те, як боролися Еррет-Акбе і Інтатін, поки в душу першого

… не проникла слабкість,

Стародавньою тьмою породжена.

І підземель тиша

Тиснути йому на розум стала,

І довго він лежав без сил,

Забувши про славу і про життя,

До грудей лише притискаючи

Кільця зломленого частку,

На якій одна залишилася

Половинка Руни Миру…

Дочка «мудрого короля Торега» врятувала Еррет-Акбе, вивівши його з трансу і звільнивши від пут сковуючого закляття. Вона допомогла йому відновити сили, і він подарував їй залишену йому половинку зламаного Кільця Миру. (Ця половинка Кільця переходила з рук в руки протягом більш ніж п'яти століть, і нащадки цієї жінки дбайливо зберігали її, і нарешті вона потрапила до спадкоємців останніх правителів Карого-Ат, брата і сестри, яких ще дітьми заслали на безлюдний острівець на східній межі. Але діти примудрилися вижити, і згодом дочка правителя, яка встигла вже стати старою, віддала половинку Кільця чарівникові Геду.) Жрець Інтатін теж зберіг другу половинку зламаного Кільця, і вона «пішла у темряву» — тобто у Велику скарбницю Гробниць Атуана. (Там Гед її і знайшов, і, з'єднавши дві половинки, а разом з ними і втрачену Руну Миру, разом з Тенар приніс Кільце у Хавнор.)

Каргадська версія цієї історії вважається у них священною і звучить тільки з вуст жерців. Відповідно до неї, Інтатін здобув над Еррет-Акбе перемогу, бо той «втратив свій чарівний посох, могутній чарівний амулет», а потім «поповз» в Хавнор, зломлений фізично і морально. Однак в ту пору посох ще не служив чарівникам символом магічного могутності, так що у Еррет-Акбе палиці з собою не було; і він ніяк не міг бути людиною зломленою, бо згодом успішно боровся з драконом Ормом; навпаки, він був і залишився дуже могутнім чарівником.

Король Махаріон шукав по світу, але так і не знайшов його. Поки Еррет-Акбе знаходився на острові Карого-Ат (що, можливо, зайняло кілька років), грабіжницькі нальоти драконів все частішали. Острови Внутрішнього моря страждали від напливу біженців, які втікали з західних земель, а також з-за порушених торговельних і морських зв'язків, оскільки дракони тепер стали просто спалювати кораблі, якщо виявляли їх в морі на захід від острова Хоск, а торгові судна грабували навіть у Внутрішньому морі. І тоді Махаріон зібрав усіх своїх воїнів і чарівників і оголосив драконам нещадну війну. Чотири рази починав він бій з ними, проте мечі і стріли були безсилі проти закутих у броню і вивергаючих полум'я крилатих чудовиськ. Острів Пальн перетворився на випалену долину, та й всі селища на західному березі Хавнора були спалені вщент. Королівським чарівникам вдалося, щоправда, за допомогою сполучних заклять спіймати і вбити кількох драконів, які кружляли над Пельнійським морем, але це лише ще більше розлютило інших. Не встиг Еррет-Акбе повернутися в Хавнор, як в небі над столицею з'явився Великий Дракон Орм, погрожуючи спалити вежі королівського палацу.

І тоді Еррет-Акбе вийшов в затоку на своєму судні, вітрила якого були «до дірок пошарпані східними вітрами». Після повернення на батьківщину він не встиг навіть «ні названого брата обійняти, ні привітатися з рідними». Відійшовши подалі від берега, він прийняв образ дракона і полетів на битву з Ормом. Їх поєдинок відбувся над горою Онн, і «заграви пожеж в опівнічній темряві» було добре було видно з королівського палацу. Потім вони полетіли на північ, і Еррет-Акбе наполегливо переслідував ворога. Але над морем поблизу острова Таон дракон Орм раптом різко повернув назад, і на цей раз йому вдалося так сильно поранити Еррет-Акбе, що той був змушений спуститися на землю і прийняти свій власний вигляд. Так він опинився на острові Еа, найпершому з островів Земномор'я, піднятих Сегоєм з морської безодні.