Танок драконів - Джордж Мартін
— Нічого я такого не кажу. Я просто... хочу, щоб ви за ними приглядали, от і все,— мовила вона, почуваючись дурепою. З Дааріо вона завжди почувалася трішечки дурепою. «Незграбною і нетямущою дівчинкою. І що він подумає про мене?» Вона змінила тему.— Ягнята пришлють нам харчі?
— Зерно припливе на баржі по Скагазадану, королево, а інші продукти прийдуть з караваном через Хизай.
— Тільки не по Скагазадану. Нам перекрили річку. І море теж. Ви ж бачили в бухті кораблі. Картяни третину нашого риболовецького флоту розігнали, а третину захопили. Решта налякана й не виходить з порту. Дрібна торгівля, яку ми ще вели, і та нам уже недоступна.
Дааріо відкинув черешок грушки.
— У картян у жилах молоко тече замість крові. Покажіть їм драконів — і вони порозбігаються.
Дані не хотілося говорити про драконів. Селяни й досі ходили до неї з обпаленими кістками, жаліючись на зникнення овець, хоча Дрогон більше не повертався в місто. Казали, що його бачили на північ від річки, понад травами Дотрацького моря. А в ямі Вісеріон перекусив один зі своїх ланцюгів: день у день вони з Рейгалом дедалі лютішали. Одного разу розжарили до червоного залізні двері, доповідали незаплямовані, й цілий день ніхто не наважувався їх торкнутися.
— Астапор теж в облозі.
— Це я знаю. Один з довгосписів перед смертю встиг розповісти, що в Червоному місті люди вже їдять одне одного. Сказав, що скоро прийде черга і Міріна, отож я відтяв йому язика і згодував рудому собаці. Собака не їстиме брехливого язика. Коли рудий собака з’їв його язик, я зрозумів, що довгоспис каже правду.
— У мене в місті теж іде війна,— сказала Дані й розповіла йому про синів гарпії і бронзових бестій, про кров на цеглі.— Вороги повсюди — і в місті, і поза містом.
— Атакуйте,— миттю озвався він.— Людина в оточенні ворогів не здатна захиститися. Поки вона відбивається від меча, у спину їй устромлять топір. Ні. Коли навколо повно ворогів, оберіть найслабшого, убийте, затопчіть конем — і тікайте.
— І куди мені тікати?
— До мене в ліжко. В мої обійми. В моє серце.
Держаки араха і стилета Дааріо мали форму золотих жінок, оголених і розпусних. Він погладив їх великими пальцями якось особливо непристойно й лукаво усміхнувся.
Дані в обличчя вдарила кров. Відчуття було, наче то він пестить її. «Якби я затягнула його в ліжко, він би вважав мене розпусницею?» З ним їй хотілося побути розпусницею. «Не можна більше стрічатися з ним наодинці. Він надто небезпечний, щоб підпускати його близько».
— Зелена грація вважає, що мені слід узяти короля-гіскарця,— мовила вона схвильовано.— Спонукає мене побратися зі шляхетним Гіздаром зо Лораком.
— З оцим? — хихикнув Дааріо.— А чому не з Сірим Черв’яком, якщо вам треба євнух у ліжку? А ви самі хочете короля?
«Я хочу вас».
— Я хочу миру. Я дала Гіздарові дев’яносто днів на припинення різанини. Якщо він упорається, я з ним одружуся.
— Одружіться ліпше зі мною. Я припиню все за дев’ять днів.
«Ви же знаєте, що я не можу»,— мало не сказала вона.
— Ви воюєте з тінями, а маєте воювати з людьми, які їх відкидають,— провадив Дааріо.— Я пропоную вбити їх усіх і позабирати їхні скарби. Тільки шепніть наказ — і Дааріо насипле гору їхніх голів, вищу за цю піраміду.
— Якби я знала, хто вони...
— Жак, Пал і Мерек. Вони, і всі решта теж. Велике панство. А хто ще це може бути?
«Кровожерності в нього не менше, ніж зухвальства».
— Немає доказів, що це їхня робота. Чи ви хочете, щоб я власних підданих почала убивати?
— Ваші піддані залюбки вбили б вас.
Він був так далеко, що Дані вже і призабула, який він. Перекупні мечі зрадливі по природі, нагадала вона собі. «Непостійні, віроломні, брутальні. Він завжди лишиться тим, ким є. Ніколи він не буде з того тіста, з якого ліплять королів».
— Піраміди укріплені,— пояснила вона.— Узяти їх можна, але дорогою ціною. Щойно нападемо на першу, решта повстануть проти нас.
— Тоді під якимсь приводом виманіть їх з пірамід. Весілля підійде. Чом ні? Пообіцяйте свою руку й серце Гіздарові — й усе велике панство прийде на ваше весілля. А коли вони зберуться у Храмі грацій, спустите на них нас.
Дані була приголомшена. «Та він чудовисько. Доблесне чудовисько, та все одно чудовисько».
— Ви мене плутаєте з королем-різником?
— Ліпше бути різником, ніж м’ясом. Усі королі — різники. Чим королеви відрізняються?
— Ця королева відрізняється.
Дааріо знизав плечима.
— У більшості королев одне призначення — гріти королю постіль і плодити йому дітей. Якщо і ви хочете стати такою королевою, тоді біжіть одружуйтеся з Гіздаром.
— Ви забуваєте, хто я! — сердито почервоніла вона.
— Ні. А ви?
«За таке зухвальство Вісерис би йому голову відрубав».
— Я — кров од крові драконів. І не смійте мені тут лекції читати,— Дані підвелася, й лев’яча шкура, зіслизнувши з плечей, упала на підлогу.— Ідіть.
Дааріо вклонився, широко розвівши рукою.
— Слухаю і підкоряюся.
Щойно він пішов, Данерис знову викликала сера Баристана.
— Відішліть штормокруків назад у поля.
— Ваша світлосте! Вони ж тільки-но повернулися...
— Нехай забираються. Нехай ведуть розвідку на околицях Юнкая й охороняють каравани, що прямують через Хизайський перевал. Відсьогодні Дааріо звітуватиме вам. Ставтеся до нього з заслуженою пошаною і добре платіть його людям, але в жодному разі не пускайте до мене.
— Як скажете, ваша світлосте.
Уночі вона не могла заснути, крутилася-вертілася в ліжку. Навіть закликала Іррі в надії, що її ласки допоможуть їй розслабитися і заснути, але за деякий час відіслала дотрачку геть. Іррі — мила, ніжна й послужлива, але вона не Дааріо.
«Що я накоїла? — подумала вона, скулившись у порожньому ліжку.— Я так довго чекала на його повернення, а тепер відсилаю подалі».
— Він з мене чудовисько зробить,— прошепотіла вона,— королеву-різунку.
Але тут їй подумалося про Дрогона, який тепер далеко-далеко, про драконів у ямі. «У мене кров і на руках, і на серці.
