Танок драконів - Джордж Мартін
— Тяжкі часи настали. Ваша ясновельможносте, можу я дати вам пораду?
— Ви знаєте, як високо я ціную вашу мудрість.
— То послухайтеся й одружіться.
— А! — Дані цього й очікувала.
— Ви часто кажете, що ви ще молоденька дівчина. Ви і справді ще зовсім дитина. Занадто юна і слабка, щоб самій-одній вигримувати такі випробування. Вам потрібен поряд король, який допомагатиме вам нести цей тягар.
Наколовши шматок ягнятини, Дані відкусила від нього, повільно пожувала.
— Скажіть, а цей король здатен надути щоки і своїм подихом звіяти галери Заро назад у Карт? Здатен, плеснувши в долоні, зняти облогу Астапора? Здатен нагодувати моїх дітей і повернути мир на вулиці мого міста?
— А ви здатні? — запитала зелена грація.— Король не бог, але дужий чоловік може зробити чимало. Мій народ, дивлячись на вас, бачить завойовницю, яка припливла з-за моря, щоб убивати нас і поневолювати наших дітей. Король може все змінити. Високородний король чистої гіскарської крові зможе примирити місто з вашим правлінням. В іншому разі, боюся, ваше правління закінчиться так, як і почалося: кров’ю і вогнем.
Дані знову ганяла їжу по тарілці.
— І кого, на думку богів Гіса, мені слід узяти за консорта?
— Гіздара зо Лорака,— твердо мовила Галаза Галар.
Дані й не намагалася вдати подив.
— Чому Гіздара? Скагаз також шляхетного роду.
— Скагаз — Кандак, а Гіздар — Лорак. Пробачте, ваша ясновельможносте, та відмінності може не бачити тільки негіскарець. Чимало разів я чула, що у ваших жилах тече кров Ейгона Завойовника, Джейгейриса Мудрого, Дейрона Дракона. А шляхетний Гіздар — з роду Маздана Маестатного, Газрака Гожого й Жарака Визволителя.
— Всі його предки мертві, як і мої. Гіздар зможе підняти з мертвих їхні тіні, щоб оборонити Мірін від ворогів? Мені потрібен чоловік з кораблями і мечами. А ви пропонуєте мені пращурів.
— Ми — давній народ. Для нас важливі пращури. Поберіться з Гіздаром зо Лораком, народіть сина, в якого батьками будуть гарпія і дракон. І в ньому справдиться пророцтво, і тоді всі ваші вороги розтануть, як сніг.
«То буде огир, який осідлає світ». Дані добре знала, як буває з пророцтвами. Пророцтва — словеса, а словеса — це суховій. Не буде в Лорака сина, не буде спадкоємця, щоб об’єднати гарпію і дракона. «Коли сонце зійде на заході й закотиться на сході, коли море висохне, а гори розвіються по вітру, як листя...» Тільки тоді в її лоні знову розквітне життя...
...але Данерис Таргарієн має інших дітей — десятки тисяч дітей, які вітали її як матір, коли вона розбила їхні кайдани. Вона подумала про Міцного Щита, про брата Місанді, про жінку на ім’я Райлона Рі, яка так гарно грала на лірі. Ніякий шлюб не поверне їх до життя, та якщо чоловік допоможе Дані припинити різанину, тоді вона, віддаючи данину мертвим, має одружитися.
«Якщо я поберуся з Гіздаром, Скагаз не обернеться проти мене?» Скагазові вона довіряла більше, ніж Гіздарові, але з Гирявого буде не король, а суцільне лихо. Він швидко спалахує і неохоче пробачає. Нема користі від шлюбу з чоловіком, якого ненавидять не менше за неї. Гіздар, наскільки вона бачить, користується загальною повагою.
— А що про це думає мій майбутній чоловік? — запитала вона у зеленої грації. «Що він думає про мене?»
— Ваша світлість може сама спитати в нього. Шляхетний Гіздар очікує внизу. Пошліть по нього, якщо ваша ласка.
«Ви забагато берете на себе, жрице»,— подумала королева, але, притлумивши гнів, примусила себе всміхнутися.
— Чом би й ні?
Запросивши сера Баристана, вона сказала старому лицарю привести до неї Гіздара.
— Підйом високий. Попросіть незаплямованих допомогти йому.
Заки шляхетний піднявся нагору, зелена грація доїла вечерю.
— З дозволу вашої препишності, я вже піду. Вам зі шляхетним Гіздаром, без сумніву, багато чого треба буде обговорити,— літня жінка витерла з вуст краплинку меду, на прощання поцілувала Кезу і Гражара в чоло й затулила обличчя чадрою.— Я повертаюся у Храм грацій і молитиму богів указати королеві мудрий шлях.
Коли вона пішла, Дані дозволила Кезі знову наповнити кубок, відпустила дітей і наказала впустити Гіздара зо Лорака. «А якщо він посміє сказати бодай слово про свої дорогоцінні бійцівські кубла, я накажу скинути його з тераси».
Під стьобаною безрукавкою Гіздар був одягнений у просту зелену сорочку. Ввійшовши, він із серйозним виразом на обличчі низько вклонився.
— Ви мені не всміхнетеся? — запитала в нього Дані.— Невже я така лячна?
— У присутності такої вроди я завжди серйознішаю.
Початок був непоганий.
— Випийте зі мною,— сказала Дані, сама наливаючи йому кубок вина.— Ви знаєте, чому ви тут. Зелена грація, схоже, вважає, що всі мої біди зникнуть, щойно я з вами одружуся.
— На таку сміливу заяву я б ніколи не наважився. Люди народжені для боротьби і болю. Наші біди зникають тільки з нашою смертю. Однак я можу стати вам у пригоді. Я маю золото, друзів і вплив, а в моїх жилах тече кров Старого Гіса. Хоча я ніколи не брав шлюбу, та маю двох незаконних дітей — хлопчика і дівчинку, тож можу забезпечити вам нащадка. Я здатен примирити місто з вашим правлінням і покласти край цій нічній різанині на вулицях.
— Справді? — Дані зазирнула йому в очі.— З якого дива синам гарпії складати перед вами зброю? Чи ви один з них?
— Ні.
— А якби були, сказали б мені?
— Ні,— розсміявся він.
— Гирявий уміє докопуватися до правди.
— Навіть не сумніваюся, що Скагаз дуже швидко примусив би мене зізнатися. Один день з ним — і б уже належав до синів гарпії. Два дні — і я б уже сам став гарпією. Три дні — і виявилося б, що це я ще хлопчиком убив у Призахідних королівствах вашого батька. Тоді б він посадив мене на палю, і ви б дивилися, як я помираю... але убивства так і тривали б,— Гіздар нахилився
