Танок драконів - Джордж Мартін

На половині сходів він спіткнувся й полетів униз. Якимось чином примудрився зупинити політ, виставивши руки і зробивши незграбне колесо. Повії у нижній кімнаті вражено звели очі, коли він приземлився біля підніжжя сходів. Перекотившись на ноги, Тиріон уклонився їм.

— Сп’яну я дуже рухливий,— сказав він і обернувся до господаря.— Боюся, я зіпсував вам килим. Дівчина не винна. Я заплачу.

Витягнувши жмень монет, він жбурнув їх господарю.

— Куць.— промовив голос у нього за спиною.

В кутку кімнати сидів у тіні чоловік, а в нього на колінах крутилася повія. «А цієї дівчини я не бачив. Якби побачив, забрав із собою нагору її, а не веснянку». Вона була молодша за інших, струнка й гарненька, з довгим сріблястим волоссям. Мабуть, лісянка... але чоловік, у якого на колінах вона сиділа, був із Сімох Королівств. Кремезний і широкоплечий, років сорока, ба й старший. Голова в нього майже облисіла, але щоки й підборіддя вкривала жорстка щетина, і руки також були волохаті — волосся проросло навіть на кісточках.

Тиріону він не сподобався. А великий чорний ведмідь у нього на сюрко не сподобався ще більше. «Вовна. Він у таку спеку вбрався у вовну. Хто ще, як не лицар, може поводитися так у біса безглуздо?»

— Як приємно так далеко від домівки почути загальну мову,— примусив себе вимовити Тиріон,— але, боюся, ви мене з кимсь переплутали. Мене звати Гугор Гілл. Пригостити вас кубком вина, друже?

— Я вже достатньо випив,— лицар, відсунувши повію, підвівся на ноги. Поряд з ним на гачку висів його меч. Знявши піхви, лицар витягнув клинок. Криця шелеснула об шкіру. Повії жадібно спостерігали, і в їхніх очах відблискувало світло свічок. Господар зник.— Ти мій, Гугоре.

Тиріон не зміг би ні побороти лицаря, ні втекти від нього. А п’яний, як зараз, не зміг би навіть його перехитрити. Він розвів руками.

— І що ж ви збираєтеся зі мною робити?

— Доправити вас,— сказав лицар,— королеві.

Данерис

Галаза Галар прибула у Велику піраміду з почтом з дюжини білих грацій — шляхетних панянок, які цього року через свій юний вік ще не могли служити в храмових садах насолод. Гарна була картинка: гордовита літня жінка, вся в зеленому, в оточенні дівчаток у білих сукнях і чадрах, у броні своєї цноти.

Королева тепло привітала їх, а потім попросила Місанді нагодувати й розважити дівчат, поки вона в приватній обстановці повечеряє з зеленою грацією.

Кухарі приготували вишукану вечерю — ягня в меду, присмачене товченою м’ятою, яке подавалося з маленьким зеленим інжиром, який так любила Дані. Подавали страви й підливали вино два її улюблені заручники — дівчинка на ім’я Кеза, з великими як у лані очима, і худенький хлопчик на ім’я Гражар. Брат і сестра були родичами зеленої грації, яка, увійшовши, вітально поцілувала їх і запитала, чи чемно вони поводилися.

— Вони обоє дуже милі,— запевнила її Дані.— Кеза іноді для мене співає. У неї чарівний голос. А сер Баристан навчає Гражара й інших хлопчиків західного лицарського мистецтва.

— Вони мої кровні родичі,— мовила зелена грація, поки Кеза наповнювала її кубок темно-червоним вином.— Приємно знати, що вони вміють догодити вашій ясновельможності. Сподіваюся, і мені вдасться,— сказала літня жінка; коси у неї були білі, а шкіра тонка як пергамент, однак очі нічим не видавали її віку. Вони лишалися зелені, як її сукня,— сумні очі, повні мудрості.— Пробачте мої слова, ваша ясновельможносте, але у вас... утомлений вигляд. Ви добре спите?

Дані ледве стримала сміх.

— Не дуже добре. Вчора вночі, під покровом темряви, три картянські галери запливли у Скагазадан. Материні мужі засипали їх запаленими стрілами, цілячи у вітрила, жбурляли їм на палубу діжки запаленої смоли, але галери швидко прошмигнули й не зазнали відчутної шкоди. Картяни хочуть перекрити нам ріку, як перекрили затоку. І не вони одні. До них уже приєдналися три галери з Нового Гіса й карак з Толоса.

На її заклик вступити з нею в союз толосяни обізвали її хвойдою й почали вимагати, щоб вона повернула Мірін великому панству. Та навіть це було краще за відповідь Мантариса, яка прибула з караваном у вигляді кедрової скрині. Усередині лежали засолені голови трьох її послів.

— Можливо,— сказала Дані,— ваші боги нам допоможуть. Попросіть їх послати дужий вітер і вимести галери з затоки.

— Я помолюся і принесу жертву. Можливо, боги Гіса мене почують,— сказала Галаза Галар, посьорбуючи вино, але не відриваючи очей від Дані.— Всередині міста, як і за його мурами, вирує буря. Я чула, вчора вночі знову загинули вільновідпущеники.

— Троє,— підтвердила Дані, відчуваючи гіркоту.— Боягузи напали на звичайних ткаль, які нікому не завдали кривди. Вони лише творили прегарні речі. У мене над ліжком висить гобелен, який вони мені подарували. Сини гарпії поламали їхній верстат, зґвалтували їх і перерізали їм горлянки.

— Ми чули. І все одно ваша ясновельможність знайшла в собі мужність відповісти на цю різанину милістю. Ви не скривдили нікого зі шляхетних дітей, яких тримаєте в заручниках.

— Поки що ні,— сказала Дані, яка вже прихилилася до своїх юних підопічних. Були серед них сором’язливі та сміливі, милі та норовливі, але всі вони невинні.— Якщо я повбиваю своїх чашників, хто наливатиме нам вино й подаватиме вечерю? — мовила вона, стараючись перевести все на жарт.

Однак жриця не всміхнулася.

— Кажуть, Гирявий радо згодував би їх вашим драконам. Життя за життя. За кожну зарізану бронзову бестію він би зарізав дитину.

Дані ганяла їжу по тарілці. Не наважувалася навіть глянути на Гражара й Кезу, щоб не розплакатися. «У Гирявого серце твердіше за моє». Вони з ним сперечалися через заручників уже дюжину разів. «Сини гарпії регочуть у своїх пірамідах,— буквального сьогодні вранці мовив Скагаз.— Яка користь із заручників, якщо ви не хочете рубати їм голови?» В його очах Дані — всього-на-всього слабка жінка. Але їй і Газеї було досить. Кому потрібен мир, куплений кров’ю дітей?

— Вони не винні у цих убивствах,— слабким голосом сказала Дані до зеленої грації.— А я не королева-різунка.

— За що Мірін дуже вдячний,— мовила Галаза Галар.— Кажуть, король-різник з Астапора мертвий.

— Його убили власні солдати, коли він