Примхлива мрія - Agrafena
– Тоді згадай, будь ласка, що ти сказала мені в цьому ліжку кілька хвилин тому.
Ось відчувала ж, не просто так він домагається того, щоб я сказала, що визнаю його своєю парою. Так і знала, що це мені відгукнеться.
– Я люблю тебе, – тихо сказала, намагаючись не зустрічатися з ним поглядом, і повністю визнала свою поразку, – і згодна бути твоєю парою.
– Цими словами ти вручила себе мені, – була тверда відповідь, – тепер не важливо, де ми житимемо: у твого батька, тут чи на Арріноліссі, але житимемо разом. Це не змінити. Ти моя.
– Твоя, – вже пошепки погодилася, а що ще залишалося робити? Рід правий – я вже повністю визнала його чоловіком, проти цього не посперечаєшся і від своїх слів не відмовишся. Щоправда, відмовлятися я не збиралася, але й не думала, що моє звичне життя зміниться вже сьогодні.
– Спробуй повторити, що ти зараз сказала, бо з голосом у тебе щось не те.
– Та твоя, твоя! – Засміялася я і сховала своє обличчя у чоловіка на грудях. Він одразу міцно обійняв мене за плечі. – Поїхали до мене, заберу хоч найнеобхідніше.
– Ну, отож, – самовдоволено посміхнувся перевертень, – одягайся.
Я повторила жест, який Пашка продемонстрував раніше – вказала пальцем на стелю, де на люстрі залишився мій одяг. Він не довго думаючи підстрибнув і подав мені необхідний предмет туалету.
– Одягайся, а я тим часом перевірю, щоб ми з батьком не зіткнулися десь.
– Паш, не знаю, чи доречно питати, але як ваша поїздка? Чи вдалося врятувати жінку?
Пашка здивовано подивився на мене.
– Тобі справді цікаво? Ти ж не знайома ні з Догером, ні з Наєю.
– Не знайома? – перепитала я. Значить, Верховний не розповів Нарідісу про мої розмови з ним. І добре! Менше знатиме – міцніше спатиме. А то ще почне вичитувати за те, що я говорила з оскаженілим вовком. – Так, не знайома, і що? Хіба я не можу цікавитися справами чоловіка?
– Можеш, звичайно, – Павло дзвінко цмокнув мене в ніс. – У нас все вийшло. Затрималися, бо не ризикнули пересуватися порталом із жінкою напередодні пологів. Ная була вагітна.
Я почала одягатися, але помітила швидкий погляд його блакитних очей на мій живіт.
Час від часу не легше! Чи не здалися мені в цьому погляді жаль і смуток?
Павло перевірив, чи чистий шлях, і через кілька хвилин ми вже їхали до будинку, який я до сьогодні вважала своїм.
Мені було трохи незручно. Ніколи раніше я не відлучалася надовго. Хіба що іноді ночувала у Ольги, коли разом готувалися до занять. І час від часу вона теж залишалася у нас на ніч. Тепер мені доведеться залишити рідний дім надовго, а точніше – назавжди.
Це, звісно, незвично, але не катастрофа. Зараз я більше хвилювалася за батька. Як він житиме сам? Наскільки я знаю, у нього зараз нікого немає. Не може чоловік, у якого є жінка, весь вільний час проводити вдома.
Так, він трохи старомодний, навіть мобільний телефон не хоче купувати, але він добрий і великодушний, чим не раз користувалася його колишня пасія. Я її за це ненавиділа і всіляко шкодила, каюсь. Але вони розлучилися три роки тому, і з того часу я не бачила поруч з ним жодних жінок.
До речі, треба ще зателефонувати Гуторіній, як обіцяла.
– Пашо, я подзвоню, добре?
– Дзвони, звісно. А чого це ти в мене дозволу питаєш?
– Ну... – посміхнулася я про себе, – сам же казав: Ти моя, і таке інше. Раптом тепер ще скажеш, що крок ліворуч – крок праворуч дорівнює...
– У тебе дуже бурхлива фантазія, – пробурмотів чоловік, – але в мене дійсно часто виникає бажання замкнути тебе, щоб ти нікуди не вляпалася.
Не зважаючи на моє обурення, він продовжив:
– Як тобі в голову прийшло зв'язатися з таким придурком, як Ромадовський?
– Нічого мені не приходило, – образилася я, – не винувата я, він сам прийшов.
– Вбити б його, – сердито пробурчав мій співрозмовник, – зовсім розперезався, щеня.
– Ти жартуєш? – від переляку мій голос став сиплим і уривчастим.
– Ні, – злобно відповів він, – цей покидьок посмів доторкнутися до моєї жінки.
– Павле… – у мене похололо в грудях, і розмова з Анастасією спливла в пам'яті. Ну та, у якій вона попереджала, що Пашка горло перегризе тому, хто посміє мені завдати шкоди. – Пашо, за те, що хтось до когось доторкнувся, не можна людей життя позбавляти.
– Я не вб'ю його лише з однієї причини, бо знаю – це засмутить тебе. Більшого не обіцяю.
Я полегшено видихнула. І навіть не помітила, що затримала подих, чекаючи на відповідь.
– Гаразд, – навіть і не подумала вимагати більшого, витягла з сумки телефон і набрала номер подруги.
Ми трохи поговорили, і я знову засмутилася. Який же все-таки Мишко – гад! Ну як він міг так жорстоко вчинити з Гуторіною? Вона ж просто світилася вся, коли її хлопець з'являвся в полі видимості, а він?
Та як він взагалі насмілився на очах у всіх її однокурсників і ще Бог знає скількох людей так нахабно цілуватися з іншою. І з ким? З мимрою без сорому та совісті!?
Зізнаюся, що кровожерливі думки з'явилися й у моїй голові. Я зараз із задоволенням тицьнула б зухвальця разок-другий, а потім ще пару разів. У голові не вкладається, за що?
Ольга розмовляла зі мною без жодного проблиску емоцій, як механічна лялька. Байдуже поцікавилася моїми справами. Чемно вислухала, що справи мої в повному порядку, і так само ввічливо попрощалася.
Здавалося, ніби вона згасла.
– Твоїй би подружці перевертня, – почав було Павло, але я різко його перервала.
– Навіть не думай, – вигукнула сердито, – ще чого не вистачало! Мало їй того, що два хлопці поспіль проміняли її на інших баб прямо в неї на очах, не вистачало ще одного для повного рахунку.
– Вовк ніколи просто так не покине жінку.
– Навіть якщо потім раптом зустріне свою пару?
Павло докірливо глянув на мене. Потім все ж таки зволив відповісти:
– Я вже казав тобі, що знайти суджену – це велике, але рідкісне щастя. Багато вовків живуть своє життя без пари та дітей. А деякі й зовсім без дружини. Ти не так довго пробула у нашому світі, тому навряд чи помітила, що жінок у нас значно менше, ніж чоловіків. Тому вони для нас дуже цінні.
