Стежка навколо вогню - Лариса Лешкевич

– Добре ж! – заговорила Ілма сама з собою, ретельно розчісуючи густе волосся перед тим, як закріпити його в зачіску, – там мені буде простіше поговорити з ним про все. Знаю, що допекаю його своїм мовчанням, знаю, що безсовісно користуюся тим, що він ніколи не стане мені докоряти… Але якби ж могла зрозуміти, чому я така нерішуча! Я кохаю його, безсумнівно кохаю і впевнена, що хочу стати його дружиною, бути з ним усе життя, я впевнена, тільки...

Ілма глибоко зітхнула і жбурнула гребінець на зім'яте ліжко. 

З двору заіржав кінь, потім почулися голоси: Даегар розмовляв із Ріолом.

Ілма задула свічку і вибігла на вулицю.

Ріол пообіцяв, що неодмінно приїде на заручини Кадмаса і Оейде. Він завжди з легким серцем відпускав доньку в Лянсіду, сподівався, що там вона швидше прийме рішення. 

Він допоміг Ілмі  сісти в сідло і легенько торкнувся пальцями її коліна.

– Пам'ятай про те, що на тебе чекає, – неголосно сказав він, – і не вигадуй того, чого нема.

– Я пам'ятаю, батьку! 

Даегар зробив вигляд, що не чує їхню розмову. 

–  Нехай Бог Вогню береже вас! – попрощався Ріол і пішов у будинок.

Ілма невдоволено прикусила губи і рвонула з місця в галоп. Усвідомлення того, що рано чи пізно їй доведеться піти на поступки, непомірною вагою лягло на її плечі. І вона з жахом зрозуміла, що якби була на те її воля, вона відклала б весілля ще на один рік. 

А якщо поговорити з Даегаром відверто? Розповісти йому все, що на душі, про всі страхи і сумніви, імені яким немає, сенсу яких вона не розуміє? Що таке рік? Він пролетить швидко! А в неї буде достатньо часу, щоб осмислити власний шлях. 

Ритуал нічого їй не приніс, ніяк їй не допоміг, тільки ще сильніше все заплутав. Як вона вийде заміж, як зможе дати коханому спокій і щастя?

– Ілма! – застережливо  крикнув Даегар.

Але вона не чула його, люто гнала коня вперед через кущі. 

Тверда кострубата гілка виринула назустріч. Ілма не встигла ухилитися чи пригнутися. Гілка зі страшною силою вдарила її в груди. Кров одразу ж прихлинула до горла, в очах замиготіли яскраві вогники, а голова почала стрімко наповнюватися тим самим похмурим туманом, що повільно плив зараз між стовбурами дерев.

Ілма спробувала глибоко зітхнути, але не змогла, тільки безпорадно хапала повітря відкритим ротом. З останніх сил чіплялася вона за гриву на кінській холці, але пальці її розтиснулися і, не втримавшись, дівчина покотилася донизу, в густі зарості папоротей.