Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
Вранці до мене знову прийшли відвідувачі. Прохідний двір якийсь, а не палац.
Служниці допомогли мені швидко одягнутися і як тільки пішли, в кімнату ввалилася ціла кагала стражників на чолі з тим неприємним типом, схожим на щуку, що приходив днем раніше.
Лисий чоловік заявив мені, що він тут, щоб обшукати мою кімнату. І не чекаючи на відповідь, кивнув воїнам, щоб ті приступали. Де тут можна було і що шукати – незрозуміло.
Але тривога і страх потихеньку охоплювали мою свідомість, поки стражники тинялися з кімнати в кімнату. Дісталися навіть спальні. Був би тут Дракон, не допустив би такого. Ось капосники і відриваються за його відсутності. Нічого, зачекайте, Асгард повернеться - покаже вам, як його кохану жінку ображати і що за це буває.
Несподівано зі спальні почувся дивний вигук, мені стало ніяково. Наркотики чи труп вони в мене там знайшли, чи підкинули?
Головний детектив відірвався від свого заняття - роздивляючись мене і пішов подивитися. Я потяглася за ним.
Моє ліжко було відсунуто убік. А під ним. Мені стало погано, серце зайшлося як шалене. Під ним були намальовані пентаграми, подібні до тих, що колись мені Дракон показував. Ті, якими Алана викликала істот із тіні.
Від страху перехопило подих. Всі погляди звернулися до мене. Лисий, то взагалі, здавалося, зараз схопить, варто тільки поворухнутися. Поза, як у гончої, що відчула здобич.
Хоч би що я сказала, мої виправдання прозвучать безглуздо. У повітрі повисла напруга, у такі моменти всі злочинці обирають найлегший і божевільніший шлях – бігти. Мені таке не пасувало.
І хоч я не мала найменшого уявлення, звідки взялися ці каракулі на підлозі, відчувала себе винною у всіх смертних гріхах.
- Я не знаю що це, - видала перше, що спало на думку. – Не маю до цього жодного відношення.
Навіть долоні до верху підняла, для більшої переконливості. Тільки, здається, мені ніхто не повірив.
- Розберемося, - грізно заявив слідчий, помітно розслабляючись. Мабуть, зрозумів, що в бігство я не вдарюсь.
«Сумніваюся!» - подумала я, дивлячись на цього неприємного товариша.
Він не справляв враження людини, готової докопатися до істини. Такий досить зневажливий вираз на обличчі, ніби він для себе вже все зрозумів.
Відвернулася, щоб ще більше не засмучуватися. Хтось дуже вдало все підлаштував. Дракон у від'їзді, захистити мене фактично нема кому. Стражники за дверима можуть лише поспівчувати, навряд чи підуть проти закону, в такій ситуації. Ванька далеко, навіть звістки йому подати немає можливості. Суцільна безнадія.
У задумі розглядала кола та загогуліни на підлозі. Як вони могли тут з'явитись? Може, поки я була на балу? Вдень небезпечно таке робити. Хіба що, переодягнувшись у прислугу.
Погляд мимоволі впав на білі простирадла, забруднені чорними плямами, і мене кинуло в холодний піт.
Це ж сліди моїх пальчиків, якби цього часу вміли робити експертизу щодо відбитків пальців – інших доказів і не треба, я вже сиділа б.
Страх накотив новою хвилею. Невже хтось, намалювавши знаки, щоразу бруднив мені руки? Звучить дико, але іншого пояснення я не знаходжу.Тоді що ж це виходить? Істот зі світу тіней викликали поки я спала? Не може такого бути! Сплю я не так, щоб чуйно, але не почути сторонніх у кімнаті – таке просто не можливо. Хіба що мене напували чимось.
Ще не всі припущення склалися в голові, як мене зненацька взяли під білі ручки. Я не помітила, що стражники наблизилися. Відверто здивувалася таким поспішним діям.
- Що ви робите? - вирвалося мимоволі.
- Ми змушені вас взяти під варту, - лагідним голоском заспівав детектив. – Поки не з'ясуємо усі обставини справи.
Нервово проковтнула слину, виразно відчувши, що петля на моїй шиї затягується все більше й більше.
- Я не збираюся нікуди тікати, - заявила цьому типу зухвало і обвела поглядом мистецтва на підлозі, - Це все не моїх рук справа. Ви робите помилку. І вам доведеться відповісти за неї перед Драконом.
- Звичайно! - розплився в єхидній посмішці детектив.
Ну й тип, звідки тільки такі беруться.
Мене повели на вихід, довелося підкоритися. Та що я могла проти десятка мужиків.
- Стійте! – несподівано мене осяяло біля самих дверей. Лисий дядечко наблизився і вдав, що уважно слухає. – Виклик істот, забирає у того, хто викликає частинку душі. Покличте Мудрого Лева, він вам доведе, що я ніяк не могла цього робити.
Виклавши все, відчула полегшення, принц Аскед обов'язково повинен мені допомогти. Адже він бачить людей наскрізь.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно