Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона - Аманді Хоуп
Що робити я не знала, спливли у пам'яті сюжети з фільмів, коли намагалися зупинити вбивць. Але я запізнилася, лише на мить.
Воїн відпустив мене, вискочив уперед.
Різкий випад і меч пронизує мене наскрізь. Немов у сповільненій зйомці бачу зброю, що входить у моє тіло, як у масло. Біль був такий сильний, що перед очима все померкло. Схопилася за плече чоловіка, не розуміючи, що відбувається.
Цим убивця не обмежився, він вийняв меч, і кров ринула з рани рясним потоком, забарвлюючи бурим світле плаття.
- Тепер ти мене розумієш, - промайнуло над головою голосом Алан, тільки мені було все одно.
Залишилося одне бажання, щоб цей біль якнайшвидше мене покинув.
Почувся страшний крик, такий крижаний і моторошний, від якого кров холоне в жилах, але мені було не до того. Ноги стали слабкими, і я впала навколішки. Притиснула тремтячі долоні до рани. Треба зупинити кров, я ж цілитель. Тільки біль не давав зосередитись. Дихати було тортурами, кожен зітхання обпалювало, як розпечене залізо.
"Це кінець!" - билася одна єдина думка у голові.
Зараз я помру? Стало так страшно, як ніколи у житті. Вмирати страшно, неправильно, несправедливо. Так хотілося жити, із невідомою силою.
Примара Алани кружляла навколо, намагаючись увірватися в моє ослаблене тіло. На чому я ще трималася, не знаю, але йти я ніяк не хотіла.
Дивилася на кров, що протікала крізь пальці і капала на зелену траву, і дивувалася. Життя продовжується, а мене скоро не стане. Таке дивне почуття…
Здається, я вже готова була відпустити це життя, як відчула до рани легкий дотик, наче свіжим вітерцем повіяло.Біль став відпускати, кров зупинятися, а рана потихеньку почала затягуватись.
І то була не я. Я не могла сама себе зцілювати, отже...
Обернулася. За кілька кроків віддалік стояв лікар, по його щоках котилися сльози, але він продовжував мене лікувати.
Алана… Ну, звісно, він знав. Знав, що донька спробує скористатися моїм тілом, знав про її підступи. Але в останній момент людяність у ньому перемогла, і цілитель став на правильний бік. Вдячно йому кивнула, на слова не було сил. Біль все ще розтікався від рани по всьому тілу.
Раптом стало тихо, ніби світ зник і небо потемніло. Підняла голову і побачила величезного Чорного дракона, що ширяв над землею. Це з його горла виривався страшний крик, від якого хотілося втекти, втекти і забитися кудись подалі. Аби більше ніколи не чути.
- Все добре, - прошепотіла я одними губами, але він не почув.
А наступної миті всі, хто був на цьому величезному полі, впали замертво. Все, окрім мене.
- Ні! – хотіла я крикнути йому, але було пізно.
З жахом обвела поглядом весь простір. Усі були мертві.
Лікар, імператор, Мудрий лев, старі Видячі, сотні воїнів… І Ванька… Мій Ванька… Він теж лежав там на землі…
- Ваню! - спробувала встати, біль повернулася з ще більшою силою, тільки мені було все одно.
Там мій братик ...
Несподівано мене накрила дика, невідома злість на того, хто вбив мого брата.
«Ця магія нелюдська повинна зникнути зі світу, - у голові з'явилося чітке розуміння. - Не повинна вона існувати!»
Я глянула на Дракона і закричала з гіркотою дивлячись у небо. Захотілося вбити його, розірвати це чудовисько на дрібні шматочки.
В мені зростала неймовірна лють і разом з нею, здавалося, я сама піднімалася вгору і злітала. Вся моя істота охопило вогнем, біль зник. Тіло пронизали десятки блискавок, пройшовши від кінчиків пальців до самого серця. Залишилася одна єдина спрага – дістатись чорного чудовиська і знищити його.
Повітря наповнило легені, і зашуміло у вухах. Я летіла назустріч Чорному Дракону, змахнувши білими крилами.
Це все ще була я, з подивом споглядаючи землю, що проносилася піді мною, величезні крила несли мене вперед. Я стала драконом, справжнісіньким, тільки білим. А внизу маленька скручена фігурка проводжала поглядом Білого дракона. І це також була я.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно