Гра в чуже життя - Олена Гриб
– Алан Ділейн! – перебив Ваніс. – Проклятий чужий! То вона готується до війни?! Що ж, кожен отримує те, чого хоче, так? Ніяких переговорів-договорів!
– Ми виступимо відкрито? – наважився перервати його гнівну промову Ангас. – Я маю попередити тебе ще про дещо. У них є магія. Багато магії. І, знаєш, я вже більше побоююся магів, ніж дівки.
На співрозмовника ця заява не справила жодного враження.
– Я помітив, що у них надлишок магії, коли їв жаб’ячі лапки. Ні, мені начхати навіть на ту державу магів! Як ти її називав? Клус? Пам’ятаю, колись було таке портове містечко, притулок піратів… До речі, цікаво б глянути на теперішню карту Головного світу. Бачу, занадто багато змінилося за… за скільки років? Не пам’ятаєш? І я не пам’ятаю… А карту дістань. Що ж до відкритого протистояння, то я приготував дещо незабутнє і безслідне для нашої крихітки. Візьмеш у сумці. Сам нічого не роби, заплати кому-небудь. Золото ж не проблема, тягаєш зі старих скарбів скільки треба. Чомусь я не дуже впевнений в успіхові, але гріх не спробувати, тим паче сюрприз для довгого зберігання непридатний, а поекспериментувати не завадить. І поговори ти, нарешті, з дівчиськом, може бовкне чого… Не трясися так, дурню, тебе зараз сам Радіс не впізнає.
«У них дуже багато бойової магії, брате. Тільки ти не повіриш, поки сам не зіткнешся», – думав Ангас, повертаючись до паломників.
Повертаючись туди, звідки йому вже не хотілося йти.
