Гра в чуже життя - Олена Гриб
– Карі сам зрозуміє.
– Нехай сам. Але я не хочу, щоб ти йому говорила! Я ненавиджу імператора…
Лін почала дещо розуміти.
– Марку, ти здогадувався, що Трон працює, так? Ти хотів перевірити своє припущення щодо… ну, того самого? Дитячих образ і страхів? А мене використав як піддослідного кролика, щоб переконатися в чистоті результату? Я ж могла загинути!
Гвардійцю стало трохи соромно.
– Крихітко, ти чужа! Ти народилася в іншому світі, ти говорила, у вас немає монархів, ти… пробач мені. Просто пробач… Я дуже сподівався, що дядько брехав, називаючи мене байстрюком імператора. Що мій батько – мій справжній батько. І що Маргалінайя мені не сестра, а її дитина – не результат кровозмішення. Ситуацію з веллійською принцесою взагалі складно пояснити, хоча я тут не головний лиходій. Клянуся, будь моя воля, я б ніколи в житті з нею не зв’язався! Ніколи і ні за що! Заради помсти я б пішов на що завгодно, але не на таке! Клянуся!
– Ідіоте! У Дзеркалі Таємниці я бачила твого батька! Ви схожі як дві краплі води! Не доходить? Ти не можеш бути байстрюком! Генетика не бреше, кретине! Ти ледь не вгробив мене через…
«…через дурню», – хотіла сказати Лін, але вчасно схаменулася.
Для Марка це не було дурнею. Вона не хотіла навіть уявляти, в якому пеклі він живе.
– Та звідки цій генетиці знати… Тихіше, повірю тобі на слово. Пробач, добре? Коли я згадую Малдраба… Точніше, коли починаю думати про ту історію, то не можу себе контролювати! І цей Трон… Я був готовий померти, аби довести, що не маю стосунку до династії Віллаїв! А він визнав мене! І тебе, на щастя… Отже, він не вбиває простолюдинів… Чи не вбиває без причини? Лін, ну що ж ти?.. Не плач… Я негідник, знаю, але шкодити тобі не збирався. Все само собою вийшло… Витри очі, крале, і подивись-но на дикунів.
Лін мимоволі почала посміхатися, тому що одна людина в спідниці з лопухів викликає насамперед співчуття, а ось дві, та ще й застиглі поруч, мають смішний вигляд. Напевно, Лан і Карі помітили, що Проклятий храм змінюється, і поспішили на допомогу.
На Марка дівчина не дуже розсердилася, згадуючи свій промах із клуською змією. Але неприємний слід у душі все-таки залишився…
Намагаючись сміятися не надто явно, вона попрямувала до виходу. Гвардієць – за нею.
