Гра в чуже життя - Олена Гриб
Ти інша, Лін, і не треба вдавати, ніби це не так. Чому ти відмовилася від служниць? Ні-ні, не повторюй, що ті дурепи страшенно тебе дратують, до того ж можуть здогадатися про підміну. Цю казочку залиш Його Величності. Я прямо скажу – наказувати ти не вмієш! І не просто не вмієш – не хочеш! Але навіть це дрібниці – пам’ятаю, Малдраб Перший, прадід нинішнього імператора, висловлювався виключно проханнями, проте не відомо жодного випадку, щоб їх не виконали. Ні, дівчинко, головна проблема в іншому – в твоєму ставленні до оточуючих.
Ще під час першої зустрічі я був вражений відсутністю у тебе трепету перед тими, хто править, а потім – цілковитим нехтуванням своїми правами. Так не буває! Всі, люди і не-люди, різні, і не треба ставити їх поруч. А для правителя взагалі немає нікого вищого за богів. Тепер розумієш, чому Храм Вогню буде останнім, де ти побуваєш? Вогнище Істини ділить паломників на п’ять категорій, кожну з яких представляє полум’я різної величини. Раби – тліюче вугілля; селяни, слуги, ремісники – невелике димне багаття; воїни – рівне світле полум’я; жерці – яскраві язики вогню; правителі – блакитне полум’я з червоною «короною» будь-якої висоти. Відомий лише один випадок, коли законний спадкоємець за своєю суттю виявився жерцем, тобто служителем богів. У тебе є час до ранку, а потім з тебе очей не спустять до самої церемонії.
Лін не знала, що відповісти. З монологу Дісона її особливо зацікавила фраза «…в Храмі Вогню відкривається справжня сутність людини, те, ким вона є насправді».
Це ж шанс! Крихітний, без сумніву, але дуже близький і, якщо ельф не бреше, реальний. Заради можливості дізнатися хоч щось про себе вона була готова ризикнути… І нехай котяться всі, хто вважає, ніби розпочате з нуля життя рівноцінне справжньому!
– Задум з двійником був приречений із самого початку, і я нізащо не повірю, що ви не передбачили цього! Дзеркало Таємниці, Трон Влади, тепер ось Вогнище Істини… Який у всьому сенс?
Ельф пройшовся туди-сюди, озирнувся, немов перевіряючи, чи не з’явився хтось сторонній, із досадою сказав:
– Гадаєш, я обговорюватиму з тобою свої плани? Не дарма Віві називав тебе нахабною самовпевненою вискочкою! Втім, щодо вискочки вибач – ми самі винні у твоїй появі. Гаразд, я повідомив усе, що хотів. Пам’ятай, у тебе є час до ранку. Прощавай і… Удачі, Лін!
