Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

Річард, ніби уві сні, дивився, як опускається його меч.

Він вклав у цей удар всі свої сили. Меч летів все швидше, все вірніше. Невідворотно. Магія скипіла разом з поривом Шукача. Річард перевів погляд з меча противника на його крижані блакитні очі. Меч Істини слідував за поглядом Шукача. Він почув власний крик. Противник уже підняв меч над головою, щоб відбити удар.

Річард не бачив нічого, крім противника. Гнів магії вирвався на свободу, і ніяка сила вже не могла перешкодити Річарду пролити кров. Він втратив розум, забув всі інші прагнення, інші цілі. Він був смертю, що проникала в життя.

Час ніби зупинився. Не відводячи погляду від блакитних очей противника, Річард чітко бачив боковим зором, як Меч Істини, подолавши здавалося нескінченну відстань, торкнувся ворожого меча. Він побачив у всіх подробицях, як ворожий меч повільно, дуже повільно розлетівся на розпечені осколки, як важкий клинок, перевертаючись, піднявся в повітря, як блиснуло на сонці лезо. Меч Шукача, що направлявся силою магії і силою гніву, опустився на противника, торкнувся кольчуги, примусивши голову злегка відхилитися, розрубав метал і опустився до блакитних очей. Металеві розрубані кільця дощем посипалися на землю.

Повітря наповнилося кривавим туманом. Річарда охопило збудження. Він бачив, як безладно змішалися від удару клапті світлого волосся, кістки, мозок. Як меч прокладає собі дорогу крізь червоне повітря, розсікаючи понівечені осколки черепа, продовжуючи шлях. Як осідає понівечене тіло, наче втративши кістки. Як воно падає на землю. Краплі крові злетіли в повітря і дощем пролилися на Річарда. Він відчув гарячий, п'янкий смак у роті. Нові краплі крові, величезні і в'язкі, впали на землю. Шматки кольчуги і осколки меча, що розлетівся на друзки, все падали і падали. Все навколо забарвилося з яскраво-червоний колір.

Носій смерті стояв над поваленим ворогом, залитий кров'ю. Він відчував невідомі раніше відчуття. Річард задихався від захвату. Виставивши перед собою меч, він озирнувся в пошуках нової загрози. Її не було.

І тоді світ раптом вибухнув.

Річард знову став розрізняти предмети. Він побачив широко розкриті очі Келен, і тут біль кинула його на коліна і зігнула навпіл.

Меч Істини випав у нього з рук.

Річард раптом усвідомив те, що сталося. Він вбив людину. Ні, гірше: він вбив ту людину, яку хотів убити. Неважливо, що він захищав іншого. Він хотів убити. Він жадав цього. Він нікому не дозволив би стати на своєму шляху.

Образ меча, розсікаючого голову противника, знову і знову спалахував в його мозку. Річард не міг від цього позбутися.

Пекуча біль, рівної якій Річард досі не відчував, змусила його схопитися за живіт. Він розкрив рот, але не зміг видати ні звуку. Він мріяв втратити свідомість, лише б позбавитися від болю, але і цього не міг зробити. Нічого не міг. Все зникло. Залишилася тільки біль. Як раніше не існувало нічого, крім спраги вбивства.

Біль позбавила його навіть зору. У кожному мускулі, в кожному органі його тіла палахкотіло полум'я, пожираючи його, виганяючи повітря з легенів. Він корчився в передсмертних судорогах. Річард повалився на бік, підтягнувши коліна до живота. Нарешті пролунав крик болю, як раніше — крик гніву. Річард відчув, що життя залишає його. Крізь біль і сум'яття він зрозумів, що, якщо зараз це не припиниться, він назавжди втратить розум. Більш того, він втратить і життя. Магія меча руйнувала його. Раніше Річард і подумати не міг, що існує такий біль. Тепер він не уявляв собі, що колись її не було. Річард відчував, як страждання позбавляє його розуму, і мовчки благав про смерть. Якщо ніщо не зміниться, і швидко, то він її отримає.

І тут, в передсмертному тумані, він усвідомив і зрозумів цей біль. Біль була подібна гніву. Вона розтікалася по ньому так само, як і гнів меча. Річарду було добре знайоме це відчуття: магія. Розпізнавши магію, він негайно спробував знайти владу над болем. Як над гнівом. Він знав, що повинен перемогти біль або померти. Річард сперечався сам із собою, доводячи необхідність свого страшного вчинку. Та людина прирекла себе на смерть сама: адже він збирався вчинити вбивство.

Нарешті Річард приборкав біль, як раніше приборкав гнів. Прийшло полегшення. Він виграв обидві сутички. Біль зникла.

Річард важко дихав, лежачи на спині. Келен стояла на колінах і обтирала його обличчя вологою, холодною ганчіркою. Обтирала кров. На лобі її залягли зморшки, по щоках котилися сльози. Краплі крові вбитого прокреслили на її лиці дві смуги.

Річард піднявся на коліна і взяв у неї з рук ганчірку, щоб стерти кров з її обличчя. Стерти з її пам'яті те, що він зробив. Келен обвила його руками, обнявши так міцно, що Річард здивувався, звідки в неї взялася така сила. Він притиснув Келен до себе. Тонкі пальці гладили його шию, волосся. Вона схилила голову йому на плече і розридалася. Річард не вірив в те, що вона знову поруч. Він більше її не відпустить. Ніколи.

— Прости мене, Річард, — схлипувала Келен.

— За що?

— За те, що тобі довелося заради мене вбити людину.

— Все добре! — Він заспокоював її, гладячи по волоссю.

Келен похитала головою.

— Я знала, якого болю завдасть тобі магія. Ось чому я не хотіла, щоб ти схопився з тими, в трактирі.

— Келен, Зедд сказав, що гнів захистить мене від болю. Не розумію. Я просто не міг бути більше лютим.

Келен відсторонилася, накрила його руки долонями і стиснула їх, немов бажаючи переконатися, що Річард насправді тут.

— Зедд велів мені подбати про тебе, якщо ти вб'єш людину Мечем Істини. Він сказав, що говорив тобі правду про захисну дію гніву, але в перший раз все зовсім інакше. Магія карає Шукача болем. Від цього тебе ніщо не могло вберегти. Він говорив, що не