Примхлива мрія - Agrafena

Якби мене попросили описати цих парубків, я б сказала кількома словами: шкіра, ланцюги, заклепки, бандани. Вони були приблизно одного зросту з Ольгою, але коли усмішка зникла з обличчя одного з них, і його крижаний голос чітко промовив:

– Забери лапи від дівчинки, якщо хочеш їх ще і надалі використовувати, – руки Рокоссовського розтиснулися.

– Це моя дівчина! – спробував він відстояти свої права.

– Брешеш, – очі низького хлопця звузилися з недобрим блиском, – ця дівчинка не твоя і ніколи не буде. Я попереджаю тільки один раз. Якщо ще раз до неї доторкнешся, зламаю тобі щось. Ще не вирішив що, але краще тобі не перевіряти. А зараз згинь звідси.

Після того як вислухав загрозу до кінця, Генка спершу зблід, потім позеленів, але продовжував стояти.

– Тобі ще раз повторити? – запитав другий неформал.

– Не треба, – крізь зуби процідив мій “залицяльник” і почав відступати. Коли відійшов на безпечну відстань, тільки тоді повернувся і побіг до воріт. За хвилину зовсім зник з поля зору.

– Дякую, – пробурмотіла я, розглядаючи цих незвичайних хлопців.

– Нема за що, лялечка, – усмішка пом'якшила суворе обличчя нашого захисника. – Передай привіт Матвієві.

– Які хлопчики, – прошепотіла Гуторіна, проводжаючи захопленим поглядом героїв-захисників, які впевнено крокували до кафешки, звідки, мабуть, і прийшли. Мені ж їсти чомусь більше не хотілося.

– Оль, – видихнула я, – з мене на сьогодні вже досить. Давай додому? Подзвони Мишкові, щоб не приїжджав, я тебе відвезу.

Про себе ж подумала: «Це найменше, що можу для тебе зробити, подружко моя».

А наступного дня нарешті повернувся мій чоловік.

***

– Який сьогодні день?

– П'ятниця, а що?

– Таке враження, ніби п'ятий понеділок поспіль.

(Сумна правда життя, підслухана в інтернеті).

***

П'ятниця не задалася з самого ранку. Почалося з того, що я проспала. Оксана розбудила мене і поїхала на ринок затарюватися продуктами на вихідні.

Я ж знову щасливо заснула, лише за хатньою робітницею зачинилися двері. Спала не дуже добре, але хоч кошмари мене більше не мучили. Мріялося дещо зовсім іншого характеру. Те, що скромній та вихованій дівчині снитися начебто не повинно, але снилося.

Так-так, еротичні фантазії, які по телевізору не показують навіть після опівночі. І все це за участю одного високого красеня з незвичайними очима, які змінюють колір залежно від настрою. Не розумію, чи це особлива пора року на мене впливає, чи я підсіла на Павлові ласки після однієї спільно проведеної ночі?

Коротше, я проспала. Потім випадково порвала свою улюблену кремову блузку, яку хотіла одягнути під класичний синьо-зелений сарафан.

Правду кажуть, що поспішати треба повільно. Довелося переодягатися. Замінила сарафан на блакитні джинси і темно-синю туніку. На талії застебнула сріблястий пасок і помчала з хати. Чи варто казати, що на першу пару я запізнилася?

На другій парі професор запитав мене про пройдену тему, і я щось зморозила не до ладу, за що отримала завдання написати реферат на тему «Поєднання одягу та предметів, що його доповнюють». Який потрібно підготувати за вихідні.

Я вже ледь не гарчала від злості. Але головний розлад дня був ще попереду.

Коли закінчилися заняття, ми з Гуторіною спокійно прибрали конспекти до сумок і попрямували на вихід. Сліпуче-загадково посміхаючись, повз нас пройшла Віолетта. Від її життєрадісного вигляду мені чогось стало моторошно, і всередині похололо.

Я викинула нахабну доньку мера з голови і потягла Ольгу за собою. Ми спокійно пройшли коридором, поступаючись дорогою студентам, які поспішали, і неквапливо вийшли через двері. І так само як учора, різко зупинилися.

На цей раз навіть тіні сумніву не виникло. Залишилося тільки написати на асфальті великими літерами: Ольга плюс Мишко дорівнює нелюбов. Бо зараз, на очах у всіх студентів та викладачів, наречений моєї подруги, залишивши свого залізного коня осторонь, самозабутньо цілував блондинисту красуню.

Віолка навіть витончено підняла ніжку, повністю віддаючись пристрасному поцілунку. Щоправда, вона ще та актриса, і, можливо, просто зображує шалену бурю почуттів. Проте сценка виглядала дуже правдоподібно.

Деякі з дівчат, що проходили повз нас, з жалем поглядали на Гуторіну, яка зараз ніби заціпеніла. Вона нічого довкола не чула і не бачила, крім свого, швидше за все, вже колишнього хлопця, який проміняв мою подружку – добру та щиру дівчину – на таке лицемірне непорозуміння, як Віолетта.

З дверей, весело щебечучи, вискочили Зіта та Гіта. Я озирнулася і, помітивши, що вони прямують до нас, заперечливо похитала головою. Зіна різко зупинилася і притримала Тіну, що здивовано глянула на мене. Я показала очима у бік парочки.

Дівчата переглянулися, кивнули головами і тихенько пройшли повз нас. Оля нічого цього не помітила. Сльози котилися з її очей, стікали по щоках і капали з підборіддя, сяючи на сонці, як чарівні самоцвіти.

– Оль, – гукнула я її, – не плач, будь ласка. Перестань.

Її погляд ковзнув по мені, ніби не впізнаючи.

– Оль, – я сама мало не заревіла, дивлячись на засмучену подружку, – хочеш, я щось влаштую цій заразі, щоб ніколи більше не посміла навіть погляд кинути на чужого, майже одруженого чоловіка?

– Навіщо? – прошепотів її млявий голос. – Не силою ж вона змусила Мишка її цілувати.

– Ну, тоді Пашку підмовлю, він його відлупцює, щоб більше не кортіло. У вас же весілля незабаром, тому...

– Весілля не буде, – твердо промовила Гуторіна. – Навіщо мені потрібен такий чоловік, який будь-якої миті готовий побігти за черговою спідницею? Я не збираюся ділити свого чоловіка з кимось. Краще однієї бути, ніж із таким ось. Не треба його чіпати. Хай усе йде, як іде.

Тим часом шалений поцілунок нарешті припинився, і Мишко, відсторонившись від трохи очманілої дівчини, кинув погляд на ґанок, де ми все ще стояли.