Бенкет круків - Джордж Мартін
— Брате, благослови,— сказав він, досягнувши верхівки. Опустившись навколішки, він схилив голову. Ейрон відкоркував бурдюк, і струмінь води полився Віктаріону на чоло.
— Мертве не вмирає,— промовив жрець, і Віктаріон відгукнувся:
— А повстає знову, дужче й міцніше.
Коли Віктаріон підвівся, трохи нижче на сходах вишикувалися його заступники: Ральф Кульга, Рудий Ральф Стоунгавз і Ньют Голяр — усі уславлені воїни. Стоунгавз тримав прапор Грейджоїв — золотого кракена на чорному як ніч полі. Щойно знамено розгорнулося, капітани й королі загукали ім'я лорда-капітана. Дочекавшись, коли крики стихнуть, Віктаріон заговорив:
— Ви всі мене знаєте. Якщо хочете почути солоденьку мову, це не до мене. Не маю я язика, як у співця. Зате я маю бойовий топір, а ще оце,— він, щоб усі бачили, підкинув кулака в латній рукавиці, а Ньют з Голярем — його топір, застрашливий шмат криці.— Я був вірним братом,— провадив Віктаріон.— Коли Балон одружувався, саме мене він відіслав на Гарло, щоб я привіз йому наречену. Багато разів я водив його лодії в бій і програв тільки одного разу. Коли Балон уперше вдягнув корону, саме я поплив у Ланіспорт, щоб підпалити левові хвоста. Другого разу він доручив мені оббілувати Юного Вовка, якщо той побіжить, підвиваючи, додому. Я обіцяю вам те саме, що ви мали за Балона. Я все сказав.
Заступники загукали:
— ВІКТАРІОН! ВІКТАРІОН! ВІКТАРІОН КОРОЛЬ!
А внизу Віктаріонові вояки перевернули скрині, розсипаючи срібло, золото й коштовне каміння, здобуті грабунком. Капітани, підхопивши крик, навперебій кинулися вихоплювати найцінніші дари.
— ВІКТАРІОН! ВІКТАРІОН! ВІКТАРІОН КОРОЛЬ!
Ейрон спостерігав за Воронячим Оком. Заговорить він чи дозволить царезборам іти як ідуть? Юрону на вухо щось нашіптував Орквуд Оркогорський.
Але край вигукам поклав не Юрон, а жінка. Заклавши два пальці в рота, вона свиснула — гостро й пронизливо, і цей свист розтяв гамір, як ніж розтинає масло.
— Стрийку! Стрийку!
Нахилившись, вона хапнула покручене золоте кольє і пострибала сходами нагору. Ньют ухопив її за руку, і якусь мить Ейрон ще сподівався, що братовим заступникам вдасться заткати їй рота, та Аша, вирвавшись від Голяря, щось мовила до Рудого Ральфа — і той відступив з дороги. Поки вона піднімалася, вигуки стихли. Вона-бо донька Балон Грейджоя, і натовпу цікаво було почути, що має вона сказати.
— Дуже щедро з твого боку принести на мої царицезбори такі дари, стрийку,— звернулася Аша до Віктаріона,— але навіщо було вдягати на себе такі міцні лати? Даю слово, я тебе не скривджу...— Аша обернулася до капітанів.— Нема на світі людини хоробрішої за мого стрийка, дужчої і лютішої в бою. І до десятьох він рахує не гірше за будь-кого, я сама бачила... та коли треба порахувати до двадцятьох, йому доводиться скидати чоботи...— (Присутні зареготали).— Однак у нього немає синів. Жінки його раз у раз помирають. Вороняче Око старший за нього, тож має першочергове право...
— Так! — гаркнув знизу Рудий Весляр.
— Але я маю більше прав за них обох,— Аша набакир насадила на голову кольє, і в її чорних косах заблищало золото.— Балонові брати не можуть іти перед Балоновим сином!
— Балонові сини мертві,— крикнув Ральф Кульга.— Я тут бачу тільки малу Балонову донечку.
— Донечку? — Аша запхала руку собі під шкірянку.— Ого! Що це тут у нас? Показати? Дехто з вас такого не бачив відтоді, як мамця вас від грудей відірвала...— (Присутні знов зареготали).— Цицьки в короля — це жахлива дурня... то пісня була така? Ральфе, ти мене викрив, я жінка... тільки не така старуха, як ти. Ральф Кульга... може, Ральф Яга?
Аша висмикнула з-за пазухи чингал.
— А ще я мати — ось моє немовлятко! — вона піднесла чингал угору.— А ось і мої заступники.
Наперед, розштовхуючи Віктаріонову трійцю, вийшли Ашині троє і стали трохи нижче за неї: Карл-Дівиця, Тристифер Ботлі й лицар сер Тарас Гарло, чий меч на ймення Суморок був не менш уславлений, ніж Пурпуровий Проливень Данстана Драма.
— Стрийко каже, ви всі його знаєте. Мене ви також знаєте...
— Я б залюбки пізнав тебе краще,— гукнув хтось.
— Додому йди — жінку свою пізнай,— знайшлась Аша.— Стрийко каже, з ним буде все так, як було за Балона. А що це було? Скарби і слава, скаже дехто. Воля, а вона ще солодша. Так, правда, все це він лишив вам... а ще лишив удовиць, як вам підтвердить лорд Блектайд. Скільком з вас спалили домівки, коли прийшов Роберт? Скільком зґвалтували й забрали дочок? Згорілі міста і зруйновані замки — ось що лишив вам мій батько. Поразка — ось що він вам лишив. Від стрийка чекайте того самого. Але не від мене.
— Чого ж чекати від тебе? — поцікавився Лукас Код.— Шитва-плетива?
— Так, Лукасе. Я зшию і сплету для нас королівство,— Аша перекинула чингал з руки в руку.— Слід нам затямити урок, який дав усім Юний Вовк, вигравши всі бої... і програвши битву.
— Вовк не кракен,— заперечив Віктаріон.— Кракен, коли щось захопить, то вже не відпустить — ні лодію, ні левіафана.
— А що захопив ти, стрийку? Північ? А що таке Північ, хіба не безкраї льє і льє суходолу, де не чути хлюпотіння моря? Ми взяли Кейлінський Рів, Пущанський Насип, Торенів Квадрат, ба навіть Вічнозим. І що ми з цього отримали? — Аша кивнула, і матроси з «Чорного вітру» ступили наперед, несучи на плечах дубові скрині, оббиті залізом.— Покажу я вам багатства Скелястого узбережжя,— мовила Аша, коли перевернули першу скриню. З неї на сходи посипався з гуркотом цілий град ріння — ріння сірого, чорного й білого, гладенько обточеного морем.— Дарую вам скарби Пущанського Насипу,— провадила Аша, коли відчинили другу скриню. Звідти посипалися шишки, покотилися під ноги юрмі.— І нарешті — золото Вічнозиму,— мовила Аша, коли з третьої скрині висипалася жовта ріпа — кругла й тверда, завбільшки з людську голову — і приземлилася поміж ріння й шишок. Аша нахромила одну ріпку на чингал.— Гармунде Шарп,— крикнула Аша,— твій син Гараг загинув у Вічнозимі за оце,— знявши ріпку з леза, Аша кинула її Гармундові.— Думаю, в тебе є ще сини. Якщо хочеш проміняти їх на ріпу, викрикуй стрийкове ім'я!
— А якщо я крикну твоє ім'я? — запитав Гармунд.— Тоді що?
— Мир,— відповіла Аша.— Земля. Перемога. Я обіцяю вам мис Морського Дракона і Скелясте узбережжя —
