Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Вони намальовані на початку Великого занепаду, — пояснив представник РОЗ.
Це був короткий період панування на Землі авторитаризму, диктаторських режимів і воєнного стану. А далі все полетіло шкереберть — життєві принципи, віра… Але навіщо зберігати плакати дотепер: щоб пам’ятати чи навпаки — забути?
Новоприбулі опинилися в довгому коридорі, що вів від зали прибуття вглиб станції. Він був круглим у поперечному перерізі, ідеально прямим і здавався безкінечним. Чен Сінь збагнула, що вони перебувають всередині однієї з п’яти радіальних спиць станції. Спершу подорожні пересувалися в стані невагомості, але незабаром почали відчувати силу тяжіння, створювану відцентровою силою. Спочатку відчуття було слабким, але достатнім, аби зрозуміти, де верх, а де низ: коридор раптово перетворився на бездонну глибоку западину, куди вони провалися. Чен Сінь відчула, що в неї знову паморочиться голова, але побачила, що на стінах «колодязя» прикріплено чималу кількість поручнів. Якщо вона зрозуміє, що швидкість вільного падіння вже зависока, то зможе вхопитися за них і сповільнитись.
Вони швидко дісталися першого перехрестя, й Чен Сінь поглянула ліворуч і праворуч — це було перше кільце станції. Його площина здіймалася вгору в обох напрямках, ніби вони опинилися в найнижчій точці неглибокої долини. Чен Сінь помітила з обох сторін коридора-спиці червоні вказівники, які засвідчували: «Кільце 1. Сила тяжіння дорівнює 0,15 g». По обидва боки вигнутого вгору кільця розташовувалися акуратні ряди дверей, які час від часу відчинялися й зачинялися. Усередині кільця було дуже велелюдно, а пішоходи, хоча завдяки мікрогравітації й могли стояти вертикально та йти звичним кроком, переміщувалися жаб’ячими стрибками за допомогою прискорювачів.
Після першого кільця сила тяжіння продовжувала зростати, й пересуватися далі за допомогою вільного падіння було вже небезпечно. На стінах «колодязя» з’явилися два ескалатори — по одному в кожному напрямку. Чен Сінь роздивлялася людей, які їхали поруч із нею чи у протилежному напрямку: вони не надто переймалися своїм зовнішнім виглядом і були одягнені в строкату мішанину, як і жителі земних міст. На стіні «колодязя» мерехтіла значна кількість великих і малих інформаційних вікон, деякі з них транслювали випуски новин із сюжетом про те, як Чен Сінь понад двадцять годин тому сідала в кабіну космічного ліфта на Землі. Але зараз її з усіх боків обступили четверо супровідників, до того ж вона вдягла великі сонцезахисні окуляри, тож лишилася невпізнаною.
Вони проминули ще сім концентричних кілець станції — зі збільшенням радіуса кожного наступного кільця зменшувався кут нахилу площини всередині них. Чен Сінь відчувала, що вони, рухаючись колодязем, буцім пробираються крізь товщу віків. Орбітальна станція нарощувала кільця протягом двох століть: старіші були розташовані ближче до центру, найновіші — скраю. Кожне наступне кільце зводилося з сучасніших матеріалів, тож і мало менш архаїчний за попередні вигляд. Архітектурний стиль і підхід до оздоблення кожного кільця чудово демонстрували особливості часу: від репресивно-байдужого зрівняльного мілітаризму періоду Великого занепаду до романтичного оптимізму другої половини Епохи кризи й ледачого гедонізму та п’янкої свободи Епохи стримування. До четвертого кільця включно всі внутрішні приміщення зводилися одночасно з кільцем, а починаючи з п’ятого, планування стало вільним, тож зведені опісля переборки, стіни й приміщення демонстрували багате різноманіття стилів. Із віддаленням від центру зникали характерні ознаки космічної станції, поступаючись нагромадженню звичних земних атрибутів. Досягнувши восьмого, найвіддаленішого кільця станції, вже важко було стверджувати, що це космос, а не невеличке місто на Землі. Коридор перетворився на пішохідну вулицю зі жвавим рухом, а звична сила тяжіння в 1 g примусила Чен Сінь забути, що вони перебувають на висоті 34 тисячі кілометрів над поверхнею Землі.
Але оманлива картина земного міста швидко випарувалася, коли невеличкий човник доправив їх до місця, звідки знову відкривалася панорама космічного простору. Вхід до цієї зали з пласкою, рівною підлогою був позначений написом «А225». Усередині зали на великому квадраті були припарковані десятки малих космічних літальних апаратів різних форм. Замість однієї зі стін був просто отвір, через який можна було побачити танок зірок, що утворювався внаслідок обертання станції. Недалеко від них засяяло мініатюрне сонце, швидко освітивши всю залу, — один із космічних літальних апаратів щойно запустив двигун, і колір його світіння плавно змінювався з оранжевого на синій. Літальний апарат повільно рушив із місця, швидко прискорився й шмигнув крізь отвір у глибини космосу. Чен Сінь побачила технологічне диво, звичне для тутешніх, але вона так і не могла збагнути, яким чином можна утримувати атмосферу й тиск у не повністю закритому просторі.
Вони пройшли вздовж ряду запаркованих літальних апаратів і дісталися невеличкого вільного місця в кінці зали. Тут стояв одинокий човник, біля якого юрмилася невеличка група людей, які, вочевидь, очікували прибуття Чен Сінь. Цієї миті крізь відсутню стіну до зали повільно зазирнув один із рукавів Чумацького Шляху, яскравим світлом перетворивши простір навколо човника на циферблат годинника, а довгі тіні людей — на рухомі стрілки.
Це була спеціальна група, сформована РОЗ і Об’єднаним флотом для організації зустрічі. Чен Сінь знала більшість із присутніх — вони брали участь у церемонії передачі повноважень Мечоносця сім років тому. Серед них виділявся новий Голова РОЗ, але начальник штабу Об’єднаного флоту був той самий. Найдовші в історії людства сім років залишили незгладимі сліди на їхніх обличчях. Ніхто не сказав ані слова під час рукостискання.
Чен Сінь роздивлялася човник. Сучасні космічні кораблі невеликої дальності польоту мали найрізноманітніші форми, але відійшли від обтічних контурів минулого. Ця модель мала вигляд ідеальної сфери, і Чен Сінь навіть здогадатися не могла, з якого боку розташовані рушії. Завбільшки як середній мікроавтобус, човник не мав імені, а просто позначався реєстраційним номером. Саме цим непоказним кораблем Чен Сінь добиратиметься на зустріч із Юнь Тяньміном, що відбудеться у точці Лагранжа, в системі Земля–Сонце — там човник під дією гравітаційного впливу цих двох масивних тіл залишатиметься в незмінній позиції.
Три дні тому, після проводів Чен Сінь і Ло Цзі, Томоко пояснила представникам Землі деталі зустрічі, наголошуючи на основному принципі комунікації: це лише особиста зустріч Чен Сінь і Юнь Тяньміна, й вона ніяк не стосується протиборчих сторін. Зміст їхньої розмови також має суворо обмежуватися виключно спільними приватними темами, жодні технічні, політичні чи військові деталі влаштування світу Трисоляриса не можуть бути розголошені. Забороняється присутність під час розмови третіх осіб і ведення записів у будь-який спосіб.
Місцем для рандеву була обрана точка Лангранжа L1 на відстані 1,5 мільйона кілометрів від Землі. Зв’язок у відео та аудіоформатах із першим трисоляріанським флотом забезпечуватимуть софони в режимі реального часу.
Навіщо організовувати місце трансляції в глибині
