Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський
— Все правильно, Вік, в нашому договорі такого немає…. просто можуть, наприклад, мені запропонувати якусь суму, щоб я в односторонньому порядку розірвав з тобою договір — покриють деякі витрати і потім почнуть тебе пресувати, ти ж залишишся після цього без транспорту.
— Ха! — гмикнув хлопець — сорок тисяч і новий «Корт» — тут справи-то на півгодини, не переконав. Гаразд, пропоную завтра, якщо немає заперечень, висуватися — пора бабло заробляти, досить дівок топтати!
Цього разу землянин витратив трохи грошей на спорядження — шукав щось типу захисного бронежилета і накладок на ноги — йому вже двічі тварини конкретно рвали тіло, а останній досвід взагалі сильно налякав мисливця, тому деякий час провів в місцевій мережі, вивчаючи пропозиції ринку. Трохи засмутився, коли не знайшов у продажу так званих «бронескафів», про яких писали багато фантастів на Землі, та і просто «скафів», як таких не було на ринку — спорядження для космосу не поставлялося на планету. Просунутих костюмів, в яких красувалася охорона селищ, теж не було у продажу — таке спорядження поставлялося тільки для найманців, що охороняють населені пункти. Довелося задовольнятися простішими речами, але брав найкраще, що зміг знайти — ціни звичайно кусалися, але землянин розумів, що наступного разу місцеві тварюки можуть йому і щось відкусити, або так порвати тіло, що лікувати буде нічого. Проб'є кігтем печінку якась «кицька» і все — каюк хлопчикові!
Узяв брюки з накладками із спеціального пластика — сиділи добре, тяжкість від вставок майже не відчувалася, та і матеріал був гігроскопічним, що немало вартувало в тутешній спеці клімату. У комплект підібрав сорочку з довгим рукавом, аналогічно з такими вставками — виглядали вони, як цвяхи «сотки» — вшивалися в одяг по усій площі. Пара накладок на лікті і коліна завершила набір нових шмоток. Звичайно, спочатку було трохи незвично пересуватися в такому одіянні, відчуваючи тверді предмети по усьому тілу, але ходити в цьому він увесь час і не збирався — тільки на самому полюванні. Взагалі, мисливці возили з собою декілька комплектів одягу, і одним з них був прогумований комплект: комбінезон для оброблення туш — такий одяг мав властивість чинити опір проникненню різних забруднень в матеріал завдяки все тому ж верхньому прогумованому шару. Так — працювати в такому було спекотно, та зате не потрібно кожного разу прати речі і возити з собою цілий гардероб. За усі просунуті шмотки віддав майже шість тисяч бон — ціна трохи напружила, але згадавши один єдиний удар лапою, відразу забув про цифру і заспокоївся. До речі в комплект отримав подарунок від продавця — широкополий капелюх в такому ж колірному виконанні, як і одяг, але без вставок — просто головний убір з хорошою вентиляцією верхівки.
Потім подумав і купив собі спрощену версію того «слонобоя» «Шутах-44», який використав одного разу в причепі — пам'ятається, тоді ця зброя трохи не пошкодило йому плече, але врятувала від звірів. Розсудливо подумавши, вибрав собі поширенішу модель з меншим калібром, але більш містким магазином: «Шутах-36», так називалася ця модель на шість зарядів — її більш забійна товарка трохи страшила хлопця своєю віддачею. А цей агрегат виглядав трохи скромніше, але Віктору сподобався відразу — патрони теж були дрібніше в діаметрі, і теж нагадували порізану на шматочки водопровідну трубу, але не так очевидно. Узяв відразу упаковку боєприпасів-трубочок — згадав, що у ближньому бою на даху іглостріл слабо зупиняв хижака — було потрібне щось більше забійне, і в той же час, не таке, що вивертає тобі пальці при стрільбі. Віддав за приблуду і боєзапас всього чотири вісімсот місцевих грошей — цілком прийнятно за таку машинку. Зброя працювала голосно в порівнянні з іглострілами, але в плані спокою і упевненості хлопець оцінив придбання на відмінно.
Виїхали уранці — на стоянці готувалися до виїзду ще декілька машин, на які особливо не звертали уваги — селище продовжувало жити своїм життям, лише перекинулися парою фраз зі знайомими і виїхали за периметр. Перші декілька днів їхали без зупинок (виключаючи ночі, звичайно) у напрямі кинутого всюдихода — Віктор вирішив спробувати знайти просунуту модель. Приз того коштував, тим більше після минулої модернізації їх транспорт мав підвищену автономність: дальність збільшилася майже удвічі. Правда, своєму партнерові нічого не говорив про мету поїздки — просто запропонував цього разу інший напрям руху, а напарникові було все одно, куди їхати, так що просувалися приблизно в потрібному землянинові векторі. Користуючись наявністю камери, яка дозволяла вивчати велику територію, під час зупинок землянин користувався нею, оглядаючись і звіряючи побачене зі своєю пам'яттю, але доки справа не рухалася ніяк. На восьмий день руху їх чекало відкриття, до якого вони віднеслися по-різному: за ними рухалися два всюдиходи — зараз вони були на межі можливостей камери, десь десять-дванадцять кілометрів.
— Гм, цікаво… це хто такі і чого їм потрібно? — здивувався наш герой, переводячи погляд із зображення на партнера — два транспорти на хвості.
— Нам досить — посміхнувся Волш — мисливці за трофеями, і якщо ти не зрозумів, то трофеї — це ми і наш всюдихід…. якось жваво вони взялися за справу, думав, що у нас ще їсти пару місяців,… не вгадав.
— Ось воно значить як,… і що робитимемо? Дочекаємося їх тут або спробуємо відірватися? — хлопець вирішив взнати у досвідченішого напарника схему майбутніх дій, адже напевно тому доводилося брати участь в чомусь подібному.
— Спочатку спробуємо відірватися, пропоную рухатися якнайдалі углиб — може відстануть, якщо у них немає додаткових баків, як ми зробили — нам ще пару днів і опинимося на краю сірої зони.
— А що це таке? — не зрозумів герой, адже у вивчених базах такого терміну не зустрічалося.
— Та це місцевий сленг: є три категорії територій на планеті — по-перше, зелена зона — це загальновідома усім територія, доступна з супутників, там найбільше мисливців і там знаходяться усі селища, оскільки тільки там працює зв'язок. Це усе ті ж 25 % вивченої території планети, далі йде сіра зона — час
