Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський
— Ти мене рятуєш вже другий раз — констатував мисливець, допомагаючи піднятися з ложа напарникові — це стає звичкою.
— Взагалі-то я хочу тебе засмутити — я там, на даху тоді думав тільки про себе, не потрібно так переоцінювати свою власну значущість, а-ха-ха — декілька секунд дружного сміху підняли обом мандрівникам трохи настрій. І якщо чесно, то я зовсім не чекав, що цей милий «котик» встрибне до нас на верх — у мене була повна упевненість, що після загибелі його напарника (чи напарниці) він піде шукати собі провіант простіше,… помилився я, моторний виявився котик… мдя. До речі, я сподіваюся, ти їх розпатрав?
— Ем… ну, одну, що лежала на даху — так. Все як годиться, окрім серця — там все в лахміття, не товар! Шкуру теж зняв, а ось з другим екземпляром не повезло — не пішов туди, щось усередині мені страшно стало, Вік, та і після навіювання я якийсь прибитий був.
— Мдя… збитки, напарник, хоча ти правий, напевно — одному таким займатися без прикриття моторошнувато, та і усіх грошей не заробити. Гаразд, які у нас плани — врахуй тільки, що я пару днів буду без користі в плані обробки для нас, можу тільки постріляти трохи, як стане легше.
— Думаю, рухатимемося за цим стадом, і битимемо їх помалу — все-таки новий вид, візьмемо з них все, у тому числі і м'ясо — у нас тільки два холодильники заповнені, і то не повністю…. потрібно причіп завантажити. Та і твою ідею потрібно довести до логічного кінця — спробувати на смак ще і чорних буйволів, може, що додасться тут — Волш постукав себе по голові.
— Ризикнеш ще раз, напарник? — уважно подивився на нього — я думав, ти помреш, якщо чесно вперше.
— Думаю, тепер все буде легше, організм переробив невідому речовину, виробив імунітет…. мені так здається, а за можливість тримати себе під контролем я з'їм не лише мозки з чорного буйвола, а і з хижака, якщо потрібно буде,… хоча боязно, якщо чесно.
— Так, я б теж не став експериментувати з хижаками — там якось все не так виглядає. колір такий неприємний, пригноблюючий, та і цих наростів там багато — все не проковтнеш, як ні старайся. Так, а ось з чорного копитного я б і сам спробував, але пізніше, звичайно, коли цю штуку зніму з себе.
— Інформація з бази говорить, що такі рани регенератор лікує близько двох тижнів — потім можна зняти, і ще два-три тижні на повне рубцювання,… у будь-якому випадку, механізм дасть сигнал, не квапся.
— Добре, нехай буде по-твоєму — наздоганяємо чорних і добуваємо собі парочку, більше ти все одно не осилиш за день, а потім згодуємо тобі новий делікатес, хе-хе,… тільки лежачи, я тебе не підніму, партнер.
Наступні декілька днів пройшли для Віктора цікаво — їв, пив, спав і іноді стріляв… мало, але влучно. Велику частину часу проводив на даху з біноклем і рушницею в руках, поки Волш розважався внизу з тушами — тут знову згодилися саморобні «хлопавки» — стадо втікало, а партнер упевнено працював десь внизу.
— Ніщо так не заспокоює, як текуча вода, морський прибій, палаюче вогнище і працюючий напарник — на ці речі можна дивитися нескінченно — так думав землянин, спостерігаючи за професійною обробкою тварин.
На жаль, запас саморобок-підривалок добігав кінця, толком не почавшись, але їм і цього вистачило на рейс — причіп був вже заповнений на 75 %, і було ще місце для уніків в одному холодильнику, так що довелося попрощатися із стадом і рушити в зворотну дорогу. Віддалилися вони на той час порядно — за розрахунком бортового кристала до селища «Версола-2» їм їхати одинадцять діб (природно брався в розрахунок денний час). Проміжну зупинку вирішили зробити біля великого озера, там же поповнити запаси води — власна фільтрувальна установка дозволяла це робити через невеликий шланг з вакуумним насосом. Тут же і дали Волшу з'їсти нову порцію мозку — судячи з пики мисливця, на смак було таке ж лайно, як і перша доза, але вино знову допомогло, і стали чекати результатів. Знову намалювалася проблема з температурою, але мисливець не відключався як минулого разу, а просто став трохи в'ялий і загальмований. У теж час градусник був в межах 37,40 — 37,60, так що це тільки підтверджувало теорію самого піддослідного про антитіла і іншу наукову муть. Слабкість і млявість пройшла через дві доби, і Волш знову був у формі, а на питання про самопочуття тільки знизував плечима і говорив, що все нормально. На десятий день подорожі Віктор звернув увагу напарника на світлодіодну індикацію регенератора — з чотирьох датчиків, три світилися рівним зеленим вогнем, а один безладно кидався між зеленим і жовтим.
— Гм, щось рано — засумнівався Волш, перевіряючи заправку картриджів пристрою — дивно, все є,… але ж рано, ще днів п'ять по базі «автоматичні медичні пристрої» ти повинен в ньому ходити!
— Я думаю, що все нормально, адже у мене висока регенерація, як мені лікар «Новомеда» пояснив, так що як тільки стане все зеленим, знімай, подивимося результат живцем, так би мовити.
До вечора діод заспокоївся і перестав мигтіти, визначившись зі своїм забарвленням — Волш витратив декілька хвилин на відключення просунутого девайса і мовчки втупився на груди напарника.
— Е… партнер, не потрібно так дивитися на мене — занервував наш герой — ти мене лякаєш! Ось завтра прибудемо в
