Версола. Книга 1. Колоніст - Сергій Залевський

— Далі… далі, пізно вночі ми заднім ходом повертаємося — тут теж слабке місце, знаю…. потрібно повернутися прямо в їх табір і стати поруч як можна ближче, майже щільно. Шанс схибити є, але ти мені підкинув ідею — скористаємося нічним прицілом, щоб дістатися до наших непроханих гостей…. та і шлях фіксується кристалом — є високий відсоток успіху!

— Припустимо, ми протримаємося до заходу, припустимо, зможемо повернутися до них…. що далі-то?

— Я пропоную підпалити їх і притягнути на вогонь нічних хижаків — навряд чи голодна фауна пропустить повз свою увагу таку подію — навіть якщо до людей звірі і не докопаються, то пошкодять машини, а там і ми отримаємо перевагу. Сам згадай, скільки нам тоді поламав той нічний коник-стрибунець всього за якусь годину, поки ми добиралися до периметра селища?

— Ти зовсім ідіот, Вік? Ти зібрався вночі бродити по савані — Волш здивовано дивився на хлопця — у тебе що, нічний зір є, та тебе там зжеруть навіть без ментальної атаки. І потім, що ти там зібрався підпалювати — металевий броневичок, чи що? Так метал не горить, та і бронескло теж, якщо ти не в курсі.

— Чому відразу ідіот? — образився землянин — якщо під'їдемо впритул, то майже не доведеться ходити. А з приводу металу скла — я не збираюся робити дурниці, у мене все просто: обидва всюдиходи підпалювати і не потрібно — досить і одного. Ось дивися: колеса, там усередині контактна частина повинна горіти — потрібно її просто полити паливом для приманки, так би мовити, а крім того є дах — там можна накидати якого-небудь одягу або ганчірок і полити згори знову ж таки паливом. Горітиме так, що помітять і з пари кілометрів, а звірятка нічні тут дуже цікаві — 100 % що завітають познайомитися.

— Ти точно ідіот! — констатував Волш — але ідіот з фантазією…. а мої хлопавки тобі навіщо тоді? І як ти на дах до них потрапиш?

— Так само, як і до нас можна забратися — в конструкції усіх без виключення всюдиходів є дві пари аварійних сходів на дах, щоб забратися туди, якщо, наприклад люк заклинило — ти і сам все знаєш, просто цими сходами ніхто не користується, оскільки машина надійна і випадків відмови устаткування дуже мало. Вони адже висувні, проектуються типово на усіх моделях, але це не головне. Головне — дістатися туди з ганчірками і банкою палива без звуку, і тут мені реально страшно, партнер, але залишитися тут мертвою тушкою для годування стерв'ятників мені ще страшніше. Я адже провів в савані декілька тижнів — майже місяць, поки наштовхнувся на людей — спав на деревах, живився фруктами, і хоч зараз я зі зброєю і на колесах, але повір, все одно люди куди небезпечніше, ніж тварини. У савані можна вижити, чому я приклад, а з людьми, які у нас на хвості, швидше за все, ні.

— Гм, ти мені не розповідав про цей період свого життя — спохмурнів Волш — чим ще мене здивуєш, напарник?

— Як-небудь потім розповім, якщо стане сильно цікаво, але там все просто, особливо розповідати ні про що, краще давай підготуємо інвентар, і, до речі, хлопавки знадобляться на крайній випадок, якщо ці хлопці вирішать вилізти назовні. Тут розрахунок такий: якщо не побояться, то відкриють люк і спробують збити полум'я — ось тут і згодяться твої саморобки — кинемо пару штук, щоб назад залізли. Хоча повинні розуміти, що дах не горить, але хіба мало що, хе-хе. А якщо полізуть все ж таки, то стрельнемо пару разів — тут і підсвічування відразу, а ми ще і нічники начепимо на рушниці…. але думаю, що тварюки зреагують раніше нас.

Підготовка багато часу не зайняла — пожертвували декількома комплектами одягу і деякими побутовими предметами, які добре горіли…. теоретично. Потім перелили в дволітрову пляшку трохи палива — тягнути більшу кількість було безглуздо, а того що є повинно вистачило на створення невеликого вогнища — сподівалися, що це притягне увагу хижаків. Ще однією проблемою стало взуття — вимагалося забратися по висувних скобах тихо, а в черевиках це було важко зробити — тут вирішено було просто обмотати їх тими ж частинами одягу, оскільки нічого м'якого і легкого серед взуття у всюдиході не було. Ну не в нічних же тапочках йти на справу? Увесь наступний день провели на нервах і в стані томливого очікування — переслідувачі скорочували відстань, і була вірогідність, що їх наздоженуть до настання темряви. Але повезло: на ночівлю влаштовувалися майже поруч — до двох всюдиходів були не більше трьохсот метрів. Ця відстань була приблизною — Віктор встиг в останніх променях сонця скористатися вбудованим у бінокль далекоміром, щоб хоч орієнтовно оцінити дистанцію, яку доведеться проходити вночі заднім ходом практично на дотик. Хоч маршрут і записувався в кристал, але ідеально повторити шлях з точністю до метра справа зовсім нереальна.

З першого заходу схибили, хоч хлопець і намагався коригувати рух через нічний приціл — огляд він давав мізерний, це адже не повноцінний військовий ПНБ — невеликий круг зору не дозволяв точно орієнтуватися в ночі. Виїхали в сорока метрах від стоянки двох машин — ті поставили свої агрегати поруч, майже упритул, залишивши місце для відкидного пандуса у центрального входу між двома корпусами фургонів. Віктор не наважився виходити в ніч так далеко — навіть цих сорок метрів його лякали не на жарт, адже з його невмінням тихо пересуватися він точно притягне до себе увагу, тому від'їхали назад і спробували ще раз, тільки тепер уже їхали нормально вперед. Цього разу Волшу повезло, і він зупинив свій всюдихід всього в чотирьох метрах від борту чужої