Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Скільки часу в тебе забере дістатися сюди?

— П’ятнадцять хвилин. Найдовше — двадцять. Просто чекай мене.

Тільки завершивши розмову, Джаред усвідомив, як далеко він загнався. Він не тільки не мав водійських прав, у нього ж і машини нема. Батько поїхав «Пріусом» до в’язниці, а материна «Тойота» стоїть поза шерифською управою. В сенсі засобів пересування у стайні Норкроссів зараз порожньо. Він мусить або десь позичити колеса, або передзвонити Мері і сказати, що, зрештою, нехай її повезе Ерік. Перший варіант здавався сумнівним, але після всього, через що він сьогодні пройшов, другий був просто немислимим.

І тут задзеленчав дверний дзвоник.

Випадковість, удача, провидіння, доля.

3

Місіс Ренсом згорблено спиралася на медичний ціпок, її праву ногу охоплювала якась жорстока на вигляд металева конструкція. Побачивши її такою, Джаред навіть в його теперішньому незграбному стані подумав, що своє власне підвернуте коліно він сприймає надто серйозно.

— Джареде, я побачила, що ти вже вдома, — сказала місіс Ренсом. — Можна?

— Так, мем, — Джаред, який пам’ятав би про гарні манери навіть на тонучому «Титаніку», простягнув їй свою подряпану під час бігу крізь підлісок руку.

Місіс Ренсом усміхнулась і похитала головою:

— Мені не варто. Артрит. Ти мусиш мені вибачити, якщо я не додержуюся правил ввічливого поводження, чого за звичайних обставин я ніколи не роблю, але виглядає на те, що час наразі важить понад усе. Юначе, чи маєш ти водійські права?

Джареду раптом згадалася фраза з якогось фільму, де чемний лиходій каже: «Повісити ви мене можете лише один раз».

— Так, але я не маю машини.

— Це не проблема. Я маю. Це «Датсан», старенький, проте цілком справний. Тепер я ним рідко їжджу, все через мій артрит. Ще й цей ортез у мене на нозі також утруднює роботу з педалями. Я змушую своїх клієнтів забирати товар у мене з домівки. Вони зазвичай не мають нічого проти… ох, не зважай. Це сюди не стосується, еге ж? Джареде, на твою ласку… я потребую певної послуги.

Джаред був майже цілком певен, про яку саме послугу йдеться.

— Я тепер погано сплю навіть за найкращих умов, а відтоді, як до мене приїхала пожити моя онука, поки мій син і невістка залагодять свої… свої розбіжності… я майже взагалі не спала. Можна сказати, я вельми завинила сну, тож, попри всі мої гризотні болещі, мені здається, цієї ночі цей мій борг буде з мене стягнуто. Тобто, якщо не… — вона підняла ціпок, щоб почухати собі зморшку між брів. — Ох, це важко, я взагалі неговірка особа, добропристойна особа, не така, щоб виливати власні проблеми цілком чужій людині, але от побачила, що ти повернувся додому і подумала… я подумала, що, можливо…

— Ви подумали, що я, можливо, знаю когось такого, хто міг би дістати щось таке, що могло б вам допомогти ще трохи довше не засинати.

Він промовив це як твердження, не як запитання, водночас думаючи: випадковість, удача, провидіння, доля.

Очі місіс Ренсом широкого розчахнулися:

— О, ні! Зовсім ні! Я сама декого знаю. Принаймні думаю, що це так. Єдине, що я в неї бодай колись купувала, це марихуана — вона допоміжна з моїм артритом і з глаукомою — але, я гадаю, вона продає також інші речі. І йдеться не лише про мене. Треба не забувати й про Моллі. Мою онучку. Вона зараз жвава, як та блоха, але вже під десяту годину вона буде…

— Як та розмазня, — сказав Джаред, думаючи про сестру Мері.

— Так. То ти мені допоможеш? Ту жінку звуть Норма Бредшо. Вона працює в тій крамниці по інший бік міста, у «Шопвелі». В овочевому відділі.

4

І от зараз він, зовсім недосвідчений, веде машину в «Шопвел», маючи в себе на руках одне порушення дорожніх правил — нехтування знаком «стоп» — і два людських життя. Мері він враховував; десятирічну Моллі Ренсом не так щоб. Вона вже сиділа за задньому сидінні старенького «Датсана», коли Джаред проводив її бабусю в дім, і місіс Ренсом наполягла, щоб він узяв дівчинку з собою. Поїздка кудись поза домівкою «допоможе не закиснути життєвим сокам бідної манюні». В новинах передавали про колотнечу у великих містах, але місіс Ренсом анітрохи не хвилювалася, посилаючи зараз свою онучку на закупи в маленькому Дулінгу.

Не в тій позиції був Джаред, щоб відмовлятися від додаткової пасажирки. Машина, зрештою, належала старій пані, і якби він відмовився, це могло б знову порушити те істотне питання: має він законне право кермувати автомобілем, чи ні? Місіс Ренсом могла б йому дозволити, навіть якби він признався в правді, вона була майже в розпачі, але Джаред волів не ризикувати.

Дякувати Богу, вони вже наближалися до супермаркету. Моллі знову сиділа як слід, із замкненим на собі паском безпеки, але рот у неї був геть моторним, і зараз працював на повнім ходу. Вже Джаред із Мері дізналися, що в Моллі є найкраща подружка Олівія, але Олівія може бути занудою, коли щось іде не по її, це, типу, вона всевладна, хоча кому воно таке треба, і що батьки Моллі зараз нашукують собі шлюббногго адвоката, і що бабця курить спеціальні ліки, тому що вони помічні її очам і артриту, і що в неї така класна велика люлька з американським орлом на ній, і що взагалі-то куріння — погана звичка, але в бабці це зовсім інакше, хоча Моллі не мусить про це розказувати, бо тоді люди можуть подумати, що з тим курінням не зовсім гаразд…

— Моллі, ти коли-небудь замовкаєш? — запитала Мері. — Звичайно, коли я сплю, — сказала Моллі. — Я не хочу, щоб ти засинала, але твої думки дещо ошелешують. І ще, тобі варто було б припинити дихати димом трави твоєї бабусі. Це тобі шкодить.

— Добре, — склала руки на грудях Моллі. — А можна мені тоді просто спитати одну річ, міс начальнице Мері?

— Припустімо, так.

Її зазвичай гладенько прибране назад і зав’язане в хвіст волосся зараз вільно лежало на плечах. Джаред думав: «Яка ж вона красива!»

— А ви двоє — бойфренд і ґьорлфренд?

Мері поглянула на Джареда і вже було відкрила рота щось сказати. Але, перш ніж устигла, він наважився відірвати одну руку від керма і показав уперед на велетенську, залиту галогенним світлом парковку. Вона була вщерть забита автомобілями.

— Агов, «Шопвел»!