Сплячі красуні - Стівен Кінг

5

— Сказитися можна, — промовила Мері.

— Сказитися-пересказитися, — погодилась Моллі.

Джаред зупинив машину на траві в дальньому кінці території «Шопвела». Напевне, це також було порушенням, але не таким, що багато важить, коли вся парковка, як нищівне дербі[179]. По кількох проїздах, які поки ще залишалися вільними, несамовито ганяли машини, сигналячи покупцям з повними візками. Поки вони на це дивилися, два візки зіткнулись і чоловіки, які їх штовхали, почали кричати один на одного.

— Мабуть, тобі краще залишитися в машині, Моллі.

— Аж ніяк, — вхопила вона Джареда за руку. — Ти мене тут не залишиш. Обоє ви. Будь ласка. Мама одного разу залишила мене на парковці і…

— Тоді ходімо, — сказала Мері. Вона показала на один з серединних проїздів. — Ходімо сюдою. Менше шансів, що нас хтось задавить.

Трійця лавірувала крізь хаос абияк покинутих машин. Щойно вони проминули одну з таких сиріток, як її вдарив пікап «Додж Рем», що здавав задом зі свого місця. «Рем» прогарчав повз них, його щойно вм’ятий задній борт майталав, наче відпала щелепа.

Всередині «Шопвела» вирував пандемоніум. Голоси ґелкотали. Голоси ревли. Чути було верещання і звуки битого скла. Люди волали.

Коли трійця трохи затрималася біля штабелю покупецьких кошиків і кількох ще вільних візків, повз них спринтером, штовхаючи повний візок напоїв «Ред Бул», «БластО-Кола» та «Монстер Енерджі», промчав якийсь сухорлявий чоловік у костюмі з краваткою. За ним, гупаючи мотоциклетними чобітьми, гнався кремезний парубок у джинсах і майці.

— Ти не можеш забрати собі все! — кричав Мото Чоботи.

— Хто перший, той і взяв! — кричав йому у відповідь, не озираючись, Костюм із Краваткою. — Хто перший, той і взя…

Він різко завернув до прогону № 7 («Харчі для хатніх тварин» та «Паперові товари»), але вага й інерція занесли його перевантажений візок у вітрину з собачими смаколиками. Смаколики полетіли навсібіч. Візок зразу ж вловив Мото Чоботи, вихопивши шестизарядну коробку енергетичного напою. Костюм із Краваткою спробував забрати назад свій візок, але Чоботи його штурхнув. Костюм завалився.

Джаред подивився на Мері.

— Де овочевий? Я тут ніколи раніше не був.

— Он там, я гадаю, — показала вона ліворуч.

Джаред поніс Моллі на плечах, переступивши через Костюм, який спирався на одну руку, а іншою чухав собі голову.

— Той парубок скажений, — сказав він Джареду. — І все лише через якісь там енергетичні напої.

— Я розумію, — не доводячи очевидного, що Костюм із Краваткою намагався втекти з цілою купою того ж лайна.

— Усі як сказилися. Що вони собі про це думають? Хіба зараз ураган? Чи якась к-херам хуртовина? — Поглянувши на Моллі, він промовив: — Пробачте.

— Ой, не хвилюйтесь, мої батьки так балакають повсякчас, — сказала Моллі. Вона ще міцніше вчепилася в Джареда.

У відділах «Риба» і «М’ясо», які тягнулися вздовж задньої стіни, було порівняно спокійно, натомість прогін № 4 — «Вітаміни», «Біоактивні харчові додатки», «Болетамувальні засоби» — був зоною військових дій. Спалахували бої за коричневі слоїки «Дженестра», «Люмідей», «Натрол» і ще півдюжини інших брендів. Середні полиці були вже цілком голими, і Джаред здогадався, що саме там були додатки, розраховані на запобігання сонливості.

Якась літня пані в блакитній квітчастій муумуу[180] поспішала звідти у їхній бік, її переслідував Джей Ті Вітсток, тренер футбольної команди і батько двох підлеглих Джаредової матері — Вілла і Рупа Вітстоків. Самого тренера Джаред як слід не знав, але на поліційній вечірці з нагоди Дня праці Вілл з Рупом перемогли у бігу в мішках, а потім мало навкулачки не побилися, сперечаючись, у кого з них зберігатиметься п’ятидоларовий приз. (Лайла, завжди дипломатична стосовно своїх підлеглих і їхніх родичів, так характеризувала хлопців: «Дуже молоді й дуже енергійні».)

Пані в муумуу вповільнював її магазинний кошик, заповнений слоїками чогось під назвою «Віта-кафф». Тренер Вітсток ухопив її за комір сукні й відсмикнув назад. Кошик підлетів, слоїки розсипалися, кілька з них покотилися до Джареда з Мері й Моллі.

— Ні! — крикнула жінка. — Прошу, ні! Ми можемо поділитися! Ми можемо подхх…

— Ти заграбала все, що лишалося, — гаркнув тренер Вітсток. — А тепер кажеш «поділитися»? Мені воно потрібне для моєї дружини.

Тренер з пані в муумуу шпорталися на підлозі, підбираючи слоїки. Він відштовхнув її на стелаж, звідти каскадом посипалися картонки аспірину.

— Ви напасник! — скрикнула вона. — Великий, підлий напасник!

Джаред, не думаючи, виступив уперед, поставив ногу на лисіюче тім’я тренера Вітстока і попхнув його голову вбік. Тренер Вітсток розпластався на підлозі. Пані знову почала наповнювати свій кошик. На якусь мить тренер рачкувато застиг поза нею: спираючись на три кінцівки в позі футбольного лайнмена, зиркаючи очима туди-сюди. На його лисині слабенько відбився слід протектора Джаредової кросівки. А тоді він стрибнув уперед і зі зграбною спритністю мавпи, яка краде помаранч, вихопив напівзаповнений кошик. Він ушкварив повз Джареда (подарувавши йому злобний позирк, що промовляв: «Я запам’ятав твоє обличчя, друзяко»), вгатившись йому в плече, від чого хлопця, все ще з Моллі на плечах, крутонуло штопором. Джаред з дівчинкою вдарились об підлогу, і Моллі заревіла.

Мері кинулася було до них. Джаред помотав головою:

— З нами все гаразд. Поглянь, як там вона, — дивлячись на пані в муумуу, яка підбирала ті кілька слоїків «Віта-Каффа», що їх пропустив тренер Вітсток.

Мері припала на одне коліно:

— Пані, ви в порядку?

— Гадаю, так. Просто шокована. Навіщо той чоловік… здається, він сказав, що має дружину… чи дочку… але я також маю дочку.

Сумка пані залишилася лежати віддалік, посередині захаращеного прогону. Її ігнорували ті кілька покупців, що гризлися за рештки біологічних додатків. Джаред допоміг підвестися Моллі і повернув сумку хазяйці. Вона поклала до неї свої слоїки «Віта-Каффа».

— Я заплачу за них іншим разом, — сказала пані, коли Мері допомогла їй звестися на рівні. — Дякую вам. Я скуповуюся тут завжди, і дехто з цих людей — мої сусіди, але сьогодні я їх не впізнаю.

Міцно притискаючи до грудей свою сумку, пані, накульгуючи, пішла.

— Я хочу до бабусі! — плакала Моллі.

— Сходи по товар, — сказала Мері Джареду. — Її звуть Норма, білявка з пишними кучерями. Я відведу Моллі назад до машини.

— Я знаю. Місіс Ренсом мені казала, — кивнув Джаред. — Будь обережна.

Мері вирушила геть, ведучи Моллі за руку, та потім знов обернулася.

— Якщо вона вагатиметься, чи продавати тобі, скажи їй, що тебе прислав Ерік Бласс. Це може допомогти.

Мабуть, вона помітила біль в його очах, бо трохи скривилася, перш ніж, заступницьки нахилившись над заплаканою дівчинкою, підтюпцем рушити до виходу з супермаркету.

6

На півдорозі вздовж довгого овочевого