Господиня - Стефані Маєр

шукає,— профіль Іяна розвернувся до мене, і я відхилилася, сподіваючись, що в темряві він мене не побачить. А якщо й помітить, то хіба чорний силует. — Напевно, її офіційно оголосять мертвою — якщо там ведуть якісь такі реєстри. Джеб постійно торочить: «Я ж вам казав!» — усім, у кого ще є терпець це слухати.

Джаред пробурмотів щось нерозчленоване. Я розрізнила тільки Джебове ім’я. Потім він різко вдихнув, видихнув і промовив:

— Ну що ж. Мабуть, це кінець.

— Схоже на те, — Іян завагався, а потім додав: — Хіба що… та це, мабуть, пусте.

Джаред знову напружився: йому не подобалося, коли в його висновки вносять поправки.

— Продовжуй.

— Ніхто, крім Кайла, не приділяє цьому великої уваги, але ж ти ж знаєш Кайла…

Джаред щось буркнув на знак згоди.

— У тебе дуже тонке чуття до такого роду речей. Я хочу почути твою думку, тому і прийшов у заборонену зону, ризикуючи життям, — сухо промовив Іян, а потім його голос знову став дуже серйозний. — Розумієш, серед них була одна шукачка… Так, так, саме шукачка, бо вона була з пушкою…

Я не одразу зрозуміла останнє слово. У словнику Мелані його не було. А коли я здогадалася, що мова йде про зброю, то від ноток заздрості в голосі Іяна мені стало зле.

— Кайл перший помітив, що одна з них стоїть осторонь. Решті це здалося несуттєвим — ну, не бере вона участі в мисленнєвому процесі… Хоча вона теж висувала чимало версій, але, здавалося, ніхто її не слухав. Якби ж ми чули, про що вона говорила…

У мене по шкірі знову пробіг холодок тривоги.

— Зрештою, — провадив Іян, — пошук відізвали, але вона була незадоволена таким рішенням. Ти ж знаєш, які ці паразити завжди такі… милі! А ця була дивна — ще трохи, і вона б зчинила сварку, — ніколи такого не бачив. Не справжню сварку, тому що всі вони вміють стримуватися, але у тої незадоволеної був такий вигляд, ніби вона з ними лається. Основна група шукачів не звернула на неї уваги — всі просто пішли геть.

— А незадоволена? — запитав Джаред.

— Сіла в машину і проїхала півдороги до Фенікса, потім повернула назад до Тусона, а потім знову рушила на захід.

— Продовжує пошуки.

— Або хоче все з’ясувати. Вона зупинилася поблизу крамнички, знаєш, що біля підніжжя гори. Побалакала з паразитом, який там працює, хоча його вже й розпитували.

— Гм, — буркнув Джаред. Загадка його зацікавила.

— Потім вона видерлася на вершину гори. Дурна істота! Мабуть, зашкварилася там живцем, одягнута в чорне з ніг до голови.

Моїм тілом прокотився спазм. Не усвідомлюючи своїх дій, я стріпнулася, притиснувшись до стінки своєї клітки й інстинктивно затуливши обличчя руками. Замкненим простором моєї маленької печери прокотилося шипіння, і лише після того, як воно затихло, я зрозуміла, що шипіла я сама.

— Що то було? — вигукнув Іян шоковано.

Визирнувши крізь пальці, я побачила два обличчя, які заглядають крізь отвір. Іянове лице було повністю чорне, але Джаредове наполовину освітлене — вираз у нього був кам’яний.

Більше за все мені хотілося стати невидимою, але дрижаки, яких я не могла стримувати, раз у раз струшували тіло.

Джаред відійшов, а потім повернувся з ліхтариком в руках.

— Подивися на її очі,— пробурмотів Іян. — Вона перелякалася.

Тепер я бачила їх обох, але дивилася тільки на Джареда. Його погляд був прикутий до мене — Джаред щось вираховував. Мабуть, зважував те, що повідомив йому Іян, і шукав підступу в моїй поведінці.

А моє тіло й далі тремтіло.

«Вона ніколи не відступиться», — застогнала Мелані.

«Знаю, знаю», — застогнала я у відповідь.

І коли це наша відраза встигла перетворитися на страх? Шлунок спазматично скрутився. Чому шукачка просто не дозволить мені померти, як усі? А якби я справді померла, вона б і тоді мене переслідувала?

— Що то за шукачка в чорному? — несподівано гаркнув Джаред.

Мої губи тремтіли, але я не відповідала. Мовчати було безпечніше.

— Я знаю, що ти здатна розмовляти, — прогарчав Джаред. — Ти говорила до Джеба та Джеймі. А зараз побалакаєш зі мною.

Він заліз до мене в печеру, здивований, що довелося для цього скластися майже вчетверо. Низька стеля змусила його сісти навпочіпки, і це його явно не тішило. Йому більше подобалося височіти наді мною.

Мені не було куди тікати. Я вже й так залізла у найдальший куток. Печера ледве вміщувала нас двох. Я відчувала Джаредів подих на своїй шкірі.

— Розповідай, — наказав він.

Розділ 19
Розлука

— Хто ця шукачка в чорному? Чому вона не припиняє пошуків? — оглушливий Джаредів крик падав на мене зусібіч.

Я затулилася руками в очікування першого удару.

— Гей, Джареде! — пробурмотів Іян. — Може, краще я…

— Не лізь!

Проте голос Іяна