Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
що доводилося йти зігнувшись. Уже недалеко від входу почали попадатися трупи мурахів, застуканих газом під час втечі. Чим далі, тим їх ставало більше, і за нижнім краєм труб вентилятора доводилося вже прочищати собі дорогу, відкидаючи трупи набік.

Галерея закінчувалася в центральній великій камері, в якій, ніби радіуси, сходилися й інші три головні ходи. Ця камера була вже вкопана на глибину чотирьох метрів у ґрунт рівнини, але склепіння її складалося з стовбурів хвощів, розміщених дуже майстерно по радіусах, як кладуться крокви плоско-конічної покрівлі цирку. В проміжках між виходами чотирьох головних галерей в стінах камери починалися інші чотири ходи, що йшли теж радіусами, але з похилом від центра до кола. Вони були цілком викопані в дуже щільному морському піску з прошарками гальки. В камері трупи мурахів, ляльок і личинок, яких перші рятували, лежали цілими купами, а тому доводилося перелазити через них.

Мандрівники пішли навмання в один з нижніх ходів, який увесь був засланий трупами. Цей хід був такий же низький, як і верхні, і щоб не лізти майже рачки, мандрівники були змушені складати трупи один на один попід стінами, очищаючи собі прохід посередині. Хід, заглиблюючись у землю, привів на віддалі сімдесяти кроків від центральної камери до поперечної галереї, що мала вже майже два метри заввишки, а тому в ній можна було випростатися. Ця галерея йшла по обводу круга під усією площею мурашника і була найважливішою його частиною, бо праворуч і ліворуч від неї містилися окремі камери різної величини і різного призначення: в одних лежали рядами білі ляльки, схожі на дитячі трупи, загорнені з головою в саван, в інших, окремо й купами, валялися мертві личинки — товсті білі черви, наче обрубки колод; в дальших були розкладені яйця мурахів, що нагадували жовтуваті хлібини. Всі камери, зайняті цими майбутніми поколіннями мурахів, містилися з одного боку кільцевої галереї, саме з внутрішнього, тоді як з зовнішнього боку були камери з складами харчів — купами солодкої тростини, молодих стебел кущів і трав, різних комах — бабок, жуків, черв’яків, гусені, цілої й розірваної на шматки. Сморід від них ішов такий, що його не перебивав навіть запах сірчистого газу, більш помітний у цьому поверсі мурашника.

Оглянувши ряд камер по обидва боки кільцевої галереї, мандрівники, нарешті, на превелику свою радість, наткнулися на пограбоване в них майно: всі речі були складені в одній із зовнішніх камер одна біля одної і більш-менш у порядку. Тут був і намет, і ящики а, інструментом та припасами, і сумки з одягом та білизною, сокира, рушниця, посуд — навіть зразки залізної руди і золота, принесені з першої екскурсії до берегових ущелин і не покладені ще в мішки з колекціями.

Речі перенесли за два заходи: спершу в центральну камеру, а потім винесли їх з мурашника на свіже повітря, яке здалося мандрівникам надзвичайно приємним після цілої години перебування під землею в атмосфері, насиченій смородом гниючих комах та залишків сірчистого газу.

Відпочивши і переглянувши свої речі, серед яких запас тютюну особливо порадував курців, які не мали його цілий тиждень, мандрівники захотіли оглянути ще верхні надземні яруси мурашника, щоб мати повне уявлення про його будову.

Виявилось, що основне призначення надземної системи — захист підземних частин від негоди та ворогів. Ходи в цій надбудові, що теж ішли радіусами, були вузькі й низькі, і в кожному ярусі сходилися в невеликій центральній камері. Яруси були з’єднані короткими й крутими ходами.

ПЛАВАННЯ НА ЗАХІД

Після мандрування по Чорній пустині та безводних місцевостях навколо мурашника, де останнім часом з труднощами добували брудну воду з ями, викопаної в руслі струмка, що висох після виверження вулкана, мандрівники з захопленням вітали морський берег і викупалися в чистій воді моря Ящерів. Потім вони відкопали човни і відновили своє плавання.

Каштанов, після знайомства під час екскурсії до вулкана з характером цієї країни, майже не тішив себе надією щодо можливості мандрувати далі на південь, йому здавалося найбільш імовірним, що на південь від моря Ящерів залягла на багато тисяч кілометрів неродюча й безводна пустиня, проникнути в глиб якої при наявних засобах експедиції не можна було й думати.

Але дослідити скільки можливо західний край або західну протяжність моря було цікаво й необхідно.

Пливли понад берегом, що являв собою величезні і неродючі піщані дюни, з якими мандрівники досить ознайомилися під час екскурсії до вулкана. Тим-то не зупинялися, поки не закінчилися піски, що тягнулися понад берегом на двадцять п’ять кілометрів. Море в цій частині було мілке, і в різних місцях крізь воду червоніли великі обмілини, які доводилося об’їжджати, віддаляючись від берега. Поблизу берега плезіозаври та іхтіозаври зовсім не зустрічалися, бо вони віддавали перевагу глибокій воді. Зате між обмілинами видно було безліч дрібної риби, що тут ховалася від хижаків, які нещадно винищували її в інших частинах моря. Подекуди морське дно було поспіль вкрите розкішними й різноманітними водоростями, які давали багату поживу як ботанікові, так і зоологові. Останнього цікавили морські їжаки, зірки, плечоногі, черевоногі та пластинчатозяброві молюски, якими кишіли ці підводні зарості.

Нарешті піски відступили від берега, залишивши місце вузькій смузі лісу хвощів, папороті і пальм. Тут наші дослідники зробили привал на обід, а потім попливли далі. Кількість обмілин у морі дедалі більшала, і з’явилися навіть низинні острови, що поспіль заросли дрібним хвощем і тростиною. Піски відступали чимраз далі, і їх червонуваті гребені вже майже сховалися за береговим лісом, кількість островів усе зростала, і море перетворювалось на велику тиху ріку, поділену на рукави. Навіть вода стала майже прісною.

— Очевидно, з заходу в море впадає велика ріка, і ми вже потрапили в її дельту, — зазначив Каштанов.

— Так, тут уже немає прибою і тому немає піщаного узбережжя, на якому так зручно було ставити намет, — сказав Макшесв.

— І нам доведеться ночувати в хащі серед хмар комах, — пожалівся Папочкін.

Комах справді з’явилося багато. Над водою й зеленню островів ширяли різнобарвні бабки, що їх іноді переслідували невеликі летючі ящери. В хащах хвощів і тростини співали

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: