Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

що ми б обпеклися і задихнулись в атмосфері перегрітої пари з попелом, який становить основну масу хмари, або нас убило б камінням, яке вона виносить у великій кількості. Хмара переносить навіть брили в чотири-шість кубічних метрів на кілька кілометрів від вулкана. На своєму шляху вона знищує все — тварин, рослин, і після неї залишається пустиня: гола смуга гарячого попелу, великого і малого каміння, обгорілих дерев і почорнілих трупів.

— Що ж могло статися з озером?

— Воно завалене гарячим попелом, камінням, виступило з берегів, а струмок, що тече з нього, перетворився на брудний і гарячий потік, очевидно, короткочасний.

В цей час палюча хмара пронеслась через улоговину озера і піднялась над чорною пустинею кілометрів за два від того місця, де стояли мандрівники. Незважаючи на таку віддаль, люди відчули пекучі подихи хмар у вигляді сильного й гарячого вихру, що примусив їх попадати на землю і прикрити обличчя руками та одягом. Вони пролежали так з півгодини, обливаючись потом, поки не настала рівновага в атмосфері.

Підвівши голови, вони побачили над пустинею довгу і високу стіну клубів білої й сірої пари, що тягнулася в один бік ще кілометрів на десять далі від місця, де вони перебували, і піднімалася вгору на півтори тисячі метрів. Повітря все ще було задушливе й гаряче.

— Ходімо, поки живі й здорові, далі від цього жахливого вулкана! — вигукнув Громеко. — Хто знає, чи не заманеться йому викинути наступний заряд прямо в наш бік.

— Так, ми вже спробували, як важко стало дихати за два кілометри від краю хмари. Можна собі уявити, як було б нам у її обіймах!

Зібравши своє майно, мандрівники пішли пустинею на північ, поступово наближаючись до долини річки, куди вони мали намір спуститися в першому зручному місці. Але коли вони підійшли до краю долини і глянули вниз, то виявилося, що спокійний і чистий струмок перетворився на бурхливий брудно-білий потік, який виступив із свого русла і шалено мчав по дну долини, знищуючи рослинність своїх берегів.

— Чи варто спускатися вниз? — запитав Каштанов своїх товаришів. — Іти рівною пустинею легше, ніж піщаним дном долини, а пити воду з струмка, переповненого гряззю, тепер уже не можна.

Усі погодилися йти далі пустинею і спуститися аж на низу долини, де схили були більше зриті ярами, йшли недалеко від краю кручі і час від часу підходили до нього, щоб глянути вниз. Бурхливий потік через годину-дві після другого виверження почав уже спадати і незабаром води в ньому зовсім не стало. Видно було тільки голе русло, повалені з корінням дерева, вирвані кущі, траву, прибиту до ґрунту і занесену брудно-білим мулом.

— Вулкан помстився за те, що ми викрали з нього сірку! — пожартував Макшеєв. — Він знищив струмок, щоб заморити нас спрагою.

— Так, тепер без води нам буде погано, — зазначив Громеко, — і треба берегти наш запас, поки не знайдемо іншого джерела навколо мурашника.

— І це може перешкодити негайній облозі мурашника.

Незважаючи на важку ношу і пекельну спеку Чорної пустині, мандрівники зробили посилений перехід і зупинилися на ночівлю тільки після того, як спустилися на дно долини недалеко від її виходу із столової височини та від мурашника. Каштанов і Макшеєв пішли на розвідку, щоб уважно вивчити фортецю своїх ворогів. Вони піднялися на поверхню пустині і пройшли на схід понад краєм кручі, з якої можна було добре роздивитися мурашник.

Він скидався на величезний горб, складений з сухих стовбурів та гілок, і мав цілий ряд поверхів. На рівні землі були розміщені головні входи, по одному з кожної сторони горизонту. Ходи були невисокі, але такі широкі, що в них могли пройти чотири або п’ять мурахів поруч. У цих входах відбувався безперервний рух. Одні мурахи виходили цілими колонами, розходячись у різні сторони добувати їжу, інші поверталися парами та поодинці і тягли стовбури дерев гілки, мертвих і живих комах, личинок, ляльок, стебла тростини, і з усім цим зникали всередині своєї фортеці.

На вищих поверхах теж чорніли отвори на різній висоті і в різних місцях. Але вони служили, очевидно, тільки для припливу повітря і, можливо, на випадок нападу ворогів — для виходу захисників. Вони були вужчі і нижчі від головних і крізь них міг виходити один мурах за одним, З цих отворів час від часу теж з’являлися мурахи, бігали уступами мурашника, очевидно оглядаючи, чи все в порядку.

— А чи не стане на перешкоді нашому планові така велика кількість отворів? — запитав Макшеєв. — Якщо рух повітря по мурашнику буде дуже вільний, то сірчистий газ почне швидко виходити і не матиме відповідного впливу.

— Сірчистий газ важчий за повітря і тільки поступово витисне останнє, — відповів Каштанов. — Крім того, важливі частини мурашника — склади личинок, ляльок, яєць, запаси їжі, — очевидно, містяться вглибині, можливо в камерах, викопаних у ґрунті. Сірчистий газ піде спершу в ці більш глибокі частини, а потім почне поширюватися у вищих поверхах. Проте частину отворів можна буде позатикати, якщо ми побачимо, що тяга надто велика.

— А чи не покласти горючу сірку у верхні отвори?

— Це може викликати пожар усього мурашника. Адже в нас немає ніяких підстилок, що не боялися б вогню — жаровень, сковорід чи що — і сірку довелося б класти просто на сухе дерево.

— Можемо скористуватися шкаралупою яйця ігуанодона, з якого зроблені наші тимчасові тарілки і блюдо.

— Їх тільки п’ять, а отворів далеко більше.

— Треба спробувати роздобути сьогодні ще одно або двоє яєць, тоді можна буде зробити ще з десяток чаш для спалювання сірки.

— Це ідея! Часу до вечора у нас ще багато, зробимо екскурсію в піски, звідки мурахи тягнуть ці яйця.

Закінчивши огляд мурашника, Макшеєв і Каштанов повернулися до місця стоянки і розповіли про свій план товаришам. Усі з охотою погодилися сходити другого дня до піщаних горбів по яйця, а тим часом Макшеєв і Каштанов будуть товкти сірку.

ЗАГИБЕЛЬ МУРАШНИКА

Коли останні