Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Ні, ні, допоможіть мені зійти в човен, огляньтесь!

Галявиною до них швидко наближалося десятків зо два мурахів; ще кілька хвилин — і довелося б розпочати нерівний бій. Не гаючи часу, Каштанов взяв під руки зоолога, який ледве волік ногу, спустив його з укосу в човен, потім стрибнув сам, і з-під самого носа ворогів, що вже підбігли до берега, відіпхнув човен.

Продовжувати екскурсію годі було й думати: один гребець лежав безсилий на дні човна і стогнав від болю, а стривожені мурахи могли переслідувати човен, що дуже повільно плив проти течії, і не давати йому пристати до берега. Тому Каштанов, не довго думаючи, повернув човен за водою і взявся за весла. Він намагався триматися середини річки, щоб уникнути нападу комах. Папочкін ледве роззув поранену ногу, дістав нашатирний спирт і бинт; нога вже розпухла, почервоніла, і кожен рух викликав сильний біль.

Через півгодини човен наблизився до краю лісу, що облямовував галявину з півночі і відмежовував її від моря. Ворогів уже не було видно, і Каштанов вирішив зупинитися, щоб зручніше влаштувати пораненого. Він розіслав плащі на дні човна і поклав на них Папочкіна. Потім вийняв запасну сорочку і, змочивши її водою, поклав як охолодний компрес на поранене місце. Це полегшило біль, і зоолог задрімав. Відпочивши трохи, Каштанов поплив далі.

Перед початком зеленого коридора річка робила невелике коліно. Коли човен обійшов його, Каштанов спереду побачив картину, яка примусила його здригнутися. Швидким рухом весла він пригнав човен до берега і, вчепившись за кущі, зупинив його і сховав від поглядів ворогів.

Вороги були близько. Кілька десятків їх метушилося на лівому березі біля самого початку коридора; вони перегризали стовбури хвощів, що росли над водою, і кидали їх у річку, споруджуючи перепону, через яку човен не міг пройти. Було очевидно, що вони хотіли перегородити своїм двоногим ворогам шлях відступу до моря. Становище ставало скрутним: один Каштанов і поранений зоолог не могли пробитися через перепону, яку оберігали численні комахи. «Один укус під час нерівної боротьби з ними, — подумав Каштанов, — і він стане безпорадним, як і Папочкін».

«Повернути назад і проштовхуватися проти води? Але й там мурахи раніше чи пізніше можуть напасти; і все одно річка залишається єдиним шляхом, щоб утекти з їх володінь. Треба пробитися за всяку ціну. Можливо, їх злякають постріли. А якщо ні? Всіх не переб’єш, вони поховаються в лісі, а коли я заходжуся руйнувати перепону, вони нападуть цілою навалою», — думав Каштанов.

У цьому безпорадному становищі у Каштанова раптом виникла думка, яка здавалося, обіцяла цілковитий успіх, якщо її швидко перетворити в діло. Мурахи, зайняті роботою, ще не помітили човна, що притиснувся до берега серед кущів. Тим-то Каштанов, уникаючи різких рухів, почав потихеньку відтягати човен назад, проти течії, чіпляючись за кущі, щоб вийти за поворот русла, де берег зовсім закривав його від комах. Тут починалось узлісся, де багато було сухих стовбурів хвощів і взагалі сушняку. Причаливши до берега і прив’язавши човен з сплячим у ньому зоологом, Каштанов стягнув у річку кілька товстих стовбурів, нашвидку скріпив їх гнучким пруттям хвощів і потім на цей пліт наклав величезну купу стовбурів, стеблин і хмизу, перекладаючи сухий матеріал зеленими гілками хвощів та стеблами тростини.

Коли купа була готова, Каштанов повернувся в човен і тихенько поплив за водою, а пліт, прив’язаний до довгої жердини, штовхав поперед себе, ховаючись за ним від поглядів ворога. За поворотом річка текла зовсім прямо до того місця, де мурахи споруджували перепону, яка була ще метрів за сто. Підтягнувши пліт до човна. Каштанов підпалив купу і поплив далі, як і раніше штовхаючи пліт поперед себе. Вогонь поступово розгорявся, охоплюючи горючий матеріал, а з зелені, прокладеної шарами, пішов густий чорний дим.

Коли човен і пліт були на сотню кроків від перепони, Каштанов пустив пліт за водою, а сам взявся за жердину, щоб затримати човен посеред річки. Велетенське вогнище попливло до перепони і зупинилося перед нею, оповиваючи клубами їдкого диму і язиками полум’я комах, що працювали там. Частина мурахів, обсмалених або оглушених, попадала у воду, а решта втекла на берег і збилася купою, вражена небаченим видовищем. Тоді Каштанов зарядив двостволку дрібною картеччю і почав частувати мурахів, підпливаючи чимраз ближче до них, цілим рядом пострілів. Тріск страшного, небаченого вогню, язики полум’я, клуби диму, безперервні постріли, які вражали комах, справили на них таке враження, що вцілілі й легко поранені кинулися тікати. Від палаючого плоту зайнялася й перепона, що наполовину складалася з сухих стовбурів, і поки гриміли постріли, вогонь охопив усю її середню частину.

Переконавшись, що ворог утік, Каштанов причалив до берега біля самого пожарища, докінчив ножем поранених мурахів, а після того взявся знищувати перепону, кидаючи палаючі сухі і димлячі зелені стовбури у воду. За чверть години перепона зникла, і вогнище, догоряючи на плоту, попливло далі річкою, а слідом за ним, не намагаючись його випередити, плив човен з людиною, яка перехитрила своїх численних і розумних ворогів.

За водою в цьому зеленому коридорі човен плив швидше, і незабаром попереду в просвіті вже з’явилася блакить морської гладіні.

Наближаючись до гирла річки, Каштанов почув постріли, гавкіт Генерала і крики товаришів. Він наліг на весла, через кілька хвилин пристав до берега і з рушницею в руках кинувся до місця стоянки.

Вирядивши товаришів в екскурсію, Макшеєв і Громеко заходилися вудити рибу біля гирла річки. Улов був такий добрий, що через годину одному з них довелося вже почати чистити рибу і розвішувати її на протягнених вірьовках для в’яління про запас.

Поки Макшеєв ще рибалив, ботанік облазив узлісся, збираючи рослини, і при цьому виявив сагову пальму, якою й вирішив скористатися. Вдвох її зрубали, розкололи вздовж і, вийнявши їстівну серцевину, розіклали її сушитися на ковдрах.

Закінчивши цю роботу, поставили на вогонь казанок з юшкою і сіли біля нього, обмірковуючи, до чого взятися після обіду.

— Відлучатися далеко ми не можемо, — зауважив Громеко, — тим більше, що