Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
Цей план був точно виконаний; але тільки в двох головних входах, обернених на південь і на захід, Макшеєв і Громеко несподівано зустріли вартових мурахів. На щастя, мурахи були напівсонні і не встигли зняти тривогу, як їх забили ударами ножів.
Мандрівники запалили сірку і, відійшовши на бік, стали на варті з рушницями в руках, щоб знищувати мурахів, які тікатимуть з приміщення. Через чверть години з кількох отворів найвищих поверхів, де сірки не клали, з’явилися мурахи, що тягли великі білі пакунки, очевидно ляльок. Вони бігали з ними по поверхні мурашника, спускаючись униз, але, не діставшись землі, падали, отруєні газом сірки, що горіла біля нижніх входів. Лише кільком пощастило злізти на землю, і вони заходилися розтягувати колоди, що загороджували один з найголовніших входів, очевидно гадаючи, що цим вони врятують своїх товаришів, які задихаються всередині. Але ці несподівані рятівники були знищені кількома пострілами. Більше ніхто не з’являвся — все населення мурашника, захоплене під час сну, загинуло.
Коли сірка догоріла і з усіх отворів потяг легкий сизий димок, доводячи, що весь мурашник наповнений сірчистим газом, Папочкін цілком слушно запитав:
— А як же ми самі проникнемо всередину цієї споруди? Адже вона і для нас отруєна надовго!
— Треба розгородити нижні отвори, щоб посилити доступ повітря, а потім чекати може кілька днів, доки сірчистий газ поступово вийде, — відповів Каштанов.
— Чекати так довго без діла — дуже нудно, — зазначив Макшеєв. — А чи не можна влаштувати яку-небудь посилену вентиляцію, щоб вигнати газ?
— З допомогою чого? Вогню розкладати не можна, щоб не викликати пожару, а інших пристроїв у нас немає.
— Коли б нам пощастило застрелити ігуанодона або великого птеродактиля, — сказав інженер, — я б змайстрував з його свіжої шкури великий міх.
— Це ідея! Але з чого ми зробимо труби для вдування повітря в глибину мурашника?
— А хвощі хіба! непридатні? — запропонував Громеко. — Адже їх стовбури порожнисті і треба тільки пробити перегородки між окремими колінами, щоб зробити з них прекрасні довгі труби. А їх уже можна з’єднати одну з одною.
— Злидні на вигадки хитрі! — погодився Папочкін. — І я переконуюсь дедалі більше, що ми, як і Робінзон, виплутаємося з усякої біди, яку ще приготує нам доля.
— І навіть краще від Робінзона, — зазначив Каштанов, — бо він був один, а нас четверо, і всі ми спеціалісти різних галузей. Нам було б соромно, коли б ми на загальній нараді не могли придумати виходу з будь-якого скрутного становища.
— Отже, до роботи! — вигукнув Макшеєв. — Двоє із нас з Генералом підуть на полювання, а решта візьметься виготовляти труби. Матеріал під руками — майже весь мурашник складений із сухих стовбурів хвощів.
Папочкін і Громеко повернулися до місця стоянки, відв’язали Генерала, піднесли ближче до мурашника майно, що залишилося, і потім попрямували понад узліссям на схід.
Макшеєв і Каштанов пішли до мурашника, але, не дійшовши до нього кроків на двадцять, відчули гострий запах сірчистого газу. Вони почали кашляти і переконалися, що підійти ближче неможливо.
— Доведеться почекати ще!
— А поки що давайте наносимо замазки для труб, — запропонував інженер. — У руслі струмка, після того як став бурхливий потік, спричинений виверженням вулкана, залишилося дуже багато липкої білуватої грязі. Треба наносити її сюди, поки вона не засохла.
Взявши заплічні мішки, що звільнилися від сірки, обидва пішли до русла і за кілька разів наносили цілу купу грязі, що являла собою чудову замазку. Купу накрили мішками і зайвим одягом, щоб її не висушило палюче проміння Плутона.
Далі почали розколювати стовбури хвощів з допомогою ножів, клинків та великого каменя, що правив за молоток, і знищувати перегородки між колінами, після чого половини стовбура знову стуляли, склеювали замазкою і зроблену так трубу обв’язували в кількох місцях гнучким пруттям.
Так протягом кількох годин виготовили дюжину труб завдовжки близько шести метрів кожна. Тому що стовбури до вершка були помітно тонші, то труби неважко було з єднати одну з одною, вставляючи тонший, добре змазаний замазкою, край однієї труби в ширший отвір другої.
Під кінець цієї роботи прибули й мисливці, які добули шкуру ігуанодона.
З тонших стовбурів хвощів Макшеєв зробив остов для міху. Коли міх був готовий, його встановили біля одного з великих входів до мурашника. Потім почали прокладати виготовлені труби, поступово посуваючи їх вузьким краєм уперед у глибину галереї і доточуючи з широкого краю. Згодом усі дванадцять труб зникли в темряві галереї, звідки багато ще виходило газу, через що доводилося припиняти роботу і відбігати набік, щоб віддихатися на свіжому повітрі. Широкий кінець останньої труби вставили в міх, туго обв’язали — і імпровізований вентилятор був готовий.
Після вечері негайно взялися провітрювати мурашник, змінюючись коло міха. Поки один працював, троє могли спати.
Провітрювання швидко почало позначатися — вихід газу з усіх отворів посилився. Несподівану допомогу подала також гроза з сильним вітром, але майже без дощу. Пориви вітру проникли в отвори мурашника, видуваючи газ з верхніх поверхів.
Вранці заходилися оглядати мурашник, озброївшись невеликими факелами, що їх Громеко виготовив із сухого стовбура дуже смолистого хвойного дерева. Галерея, по якій були прокладені труби вентилятора, йшла в глиб мурашника, положисто спадаючи вниз. Вона мала більш як два метри завширшки, але тільки півтора метра заввишки, через
