Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
Якщо Бог існує (питання, щодо якого Джубал зберігав ретельний інтелектуальний нейтралітет) і якщо Він дійсно бажає, щоб йому поклонялися (ствердження, яке Джубал вважав за своєю природою неправдоподібним, але ймовірно можливим у неясному тьмяному світлі його власного незнання), то тоді (умовно підтверджуючи сказане вище), все одно Джубалові здавався надзвичайно малоймовірним та reductio ad absurdum[33] той факт, що Бог, який може формувати галактики, буде приємно схвильований чи збентежений від виставлених напоказ дурниць, які фостеріти пропонували йому як «поклоніння».
Але з похмурою відвертістю Джубал визнав, що Всесвіт (поправка: та частина Всесвіту, яку він бачив на власні очі) може бути in toto[34] чудовим прикладом перетворення на безглуздість. У такому разі фостеріти могли бути одержимими Правдою, лише Правдою і нічим, окрім Правди. Тоді — у кращому разі — Всесвіт був збіса дурним місцем. Але можливе пояснення його існування випадковими збігами обставин, марнославні вигадки з приводу того, що якесь абстрактне «щось» «просто сталося», що атоми «випадково» поєдналися у форми, які «випадково» виглядають як сумісні закони, — були ще дурнішими. Так само, як припущення, що якісь з цих форм «випадково» стали Людиною з Марса та іншими, — наприклад, тупоголовими старими простаками, яким Джубал зараз почувався.
Ні, Джубал не купився б на теорію «випадковості», популярну серед людей, які називали себе науковцями. Випадкова можливість — це недостатньо точне пояснення для існування Всесвіту. Справді, випадкова можливість — це недостатньо точне пояснення випадкової можливості: жоден казанок не може варити сам.
Що ж тоді? Не можна було віддати перевагу «хоча б гіпотезі»; лезо Оккама не могло розрізати головну проблему Природи Божественного Розуму (можеш називати його як хочеш, ти, старий негіднику; це коротке, просте, англо-саксонське визначення, так і не здолане чотирма посланнями, — чудовий ярлик для того, чого ти геть не розумієш).
Чи були якісь підстави для того, щоб віддати перевагу будь-якій прийнятній гіпотезі, коли ви просто не розумієте проблеми? «Ні!» І Джубал відразу ж визнав, що впродовж свого тривалого життя він цілковито, абсолютно не зрозумів основних проблем Всесвіту.
Тож фостеріти могли мати рацію. Джубал не міг навіть вказати, в чім вони, власне, помиляються.
Але, жорстоко нагадав він собі, у нього залишилося дві речі: його власний смак і його власна гордість. Якщо натомість фостеріти мали монополію На Правду (як вони це стверджували), якщо Рай був доступний лише фостерітам — тоді він, Джубал Гаршоу, джентльмен, вільний громадянин, обирав вічність, сповнену болісного прокляття, обіцяного усім «грішникам», які заперечували Нове Одкровення. Тоді він не зміг би побачити відкритий Лик Божий... Але і його зору було достатньо, щоб точно визначити своє місце серед людей — а саме цього фостеріти, в біса, не могли досягти.
Проте він бачив, що Майка вони дійсно збили з пантелику. «Відправлення в Рай» у призначених заздалегідь часі та місці фостерітів здавалося йому добровільно запланованим «відділенням від тіла» — яке, Джубал не сумнівався, було прийнятним звичаєм на Марсі. Особисто Джубал мав темні підозри в тому, що кращий термін для того, що робили фостеріти, — «убивство», але це ніколи не було доведено і рідко виносилося на загал. На це не можна було навіть натякнути — навіть у ті часи, коли цей культ був молодим та відносно невпливовим. Сам Фостер був першим, «хто пішов у Рай» за розкладом, — помер публічно, ту хвилину, яку сам напророкував. З того першого випадку для форстерітів це стало знаком особливої благодаті... І минуть роки, перш ніж якийсь слідчий чи окружний прокурор матиме необережність всунути носа у ті смерті.
Не те щоб Джубалові було якесь діло до того, випадкові вони чи зумисні. На його думку, гарний фостеріт — це мертвий фостеріт. Тож нехай будуть.
Але все це було важко пояснити Майкові.
І не варто обманюватися: ще одна чашка кави не полегшить ситуації.
— Майку, хто створив світ?
— Перепрошую?
— Озирнися. Все це. І Марс також. Зірки. Все. Тебе, мене, будь-кого. Нас створили Старійшини?
Майк здавався спантеличеним:
— Ні, Джубале.
— А ти колись замислювався над цим? Чи ні? Звідки взялося Сонце? Хто розмістив на небі зірки? Хто дав усьому початок? Усьому цьому. Будь-чому; цілому світу, Всесвіту... Тому місцю, де ти і я ось тут зараз говоримо.
Джубал замовк, дивуючись сам собі. Він хотів використати звичайний агностичний підхід... І раптом усвідомив, що сам себе примушує йти за тим, чого його колись вчили, відверто іде у захист, протирічить сам собі, намагаючись підтримати релігійні вірування, яких сам не дотримувався, — але яких дотримувалася більшість людських істот. Він з'ясував, що став мимовільним адвокатом всіх ортодоксів своєї власної раси — хоча і сам не знав, від чого ж він їх захищав. Від нелюдської точки зору?
— Як на це питання відповідають твої Старійшини?
— Джубале, я не ґрокнув... що це питання. Вибач.
— Що? Я не ґрокнув твоєї відповіді.
Майк довго вагався.
— Я спробую. Але слова... Неправильні. Не «розміщення». Не «створення». Світ є. Світ був. Світ буде. Зараз.
— І він був від початку, є зараз і завжди буде: Світ без кінця...
Майк радісно посміхнувся.
— Ти ґрокнув!
— Я не ґрокнув, — похмуро відповів Джубал, — я цитував щось... Гм... Що казали Старійшини.
Він вирішив повернутися назад і спробувати інший підхід. Очевидно, Бог-Творець не був найлегшим аспектом божественного, — принаймні для того, щоб спробувати його пояснити Майкові як вступ... Оскільки не схоже було, що Майк розуміє саму ідею Створення. Що ж, Джубал не був впевнений, що сам це розуміє: адже вже дуже давно він домовився сам із собою сприймати без пояснення Створений Всесвіт по непарних числах, а вічний та нестворений Всесвіт, що ковтає власний хвіст, — по парних. Оскільки гіпотези, що були однаково парадоксальні, чітко уникали парадоксів одна одної, то й він, звісно, залишав собі вихідний кожного високосного року — для відвертої соліпсичної розпусти. Відклавши це риторичне біблійне питання, він не повертався до нього більше тридцяти років.
Джубал вирішив спробувати пояснити всю
