Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— Все добре, пасторе! Продовжуйте!
—... у час такої великої радості. Але ми ніколи не повинні забувати, що... — Джубал простягнув руку і вимкнув звук.
— Майку, тут немає нічого з того, що тобі потрібно дивитися.
— Немає?
— Так, — Джубал розмірковував. Чорт, хлопець рано чи пізно все одно про все це дізнається. — Добре, продовжуй. Але пізніше ми про це поговоримо.
— Так, Джубале.
Гаршоу збирався ще щось сказати, аби послабити схильність Майка сприймати буквально все, що він бачив чи чув. Проте заспокійлива музика утримання у телефоні несподівано затихла, а на екрані з'явилося зображення: це був чоловік років із сорока, якого Джубал відразу подумки розпізнав як «копа».
Джубал категорично заявив:
— Ви не Ґіл Берквіст.
Чоловік сказав:
— Чому ви цікавитеся Ґілбертом Берквістом?
Джубал терпляче відповів:
— Я хочу з ним поговорити. Послухайте, дорогенький, ви держслужбовець?
Чоловік трохи вагався:
— Так. Ви повинні...
— Я нічого не «повинен»! Я добропорядний громадянин, і вашу зарплатню платять з моїх податків. Упродовж усього ранку я намагаюся здійснити простий телефонний дзвінок, а мене перекидають від одного тупоголового телепня до іншого, кожен з яких їсть з державного корита. Мені все це осточортіло, і я більше не збираюся з цим миритися. А тепер ви. Назвіть своє ім'я, посаду та платіжний номер. Потім я поговорю з містером Берквістом.
— Ви не відповіли на моє питання.
— Та невже! Я не повинен відповідати на ваші питання; я звичайний громадянин. А от ви ні... і відповідей на питання, які я вам поставив, може вимагати будь-який громадянин від будь-якого держслужбовця. Справа О'Келлі проти штату Каліфорнія 1972-го. Я вимагаю, щоб ви назвалися — ім'я, посада, номер.
Чоловік байдуже відповів:
— Ви доктор Джубал Гаршоу. Ви телефонуєте з...
— Так ось чому я чекав так довго? Затримка, необхідна для того, щоб відстежити мій дзвінок? Та це безглуздо. Я вдома, і мою адресу можна отримати у будь-якій громадській бібліотеці, поштовому відділенні чи телефонній довідці. А щодо того, хто я — то це знають усі. Кожен може це прочитати. Ви вмієте читати?
Чоловік продовжив:
— Докторе Гаршоу, я офіцер поліції і прошу про співпрацю. Чому ви...
— Тьху на вас, сер! Я юрист. Звичайних громадян просять співпрацювати з поліцією лише за надзвичайних обставин. Наприклад, під час переслідування по гарячих слідах — але у такому разі офіцера поліції все одно можна попросити показати посвідчення особи. Це переслідування по гарячих слідах, сер? Ви збираєтеся пірнути через цей триклятий пристрій? По-друге, звичайного громадянина можуть просити про співпрацю без прийнятних та законних обмежень під час поліційного розслідування...
— Це розслідування.
— Чого, сер? Перед тим, як просити про співпрацю у розслідуванні, ви повинні назватися, викликати у мене довіру до вас, назвати мету та, якщо я попрошу, процитувати код та довести, що «прийнятна необхідність» існує. Ви не зробили нічого з цього. Я хочу поговорити з містером Берквістом.
М'язи на щелепі чоловіка ходили ходором, проте він спокійно відповів:
— Докторе Гаршоу, я капітан Бюро безпеки Федерації. Той факт, що вас переадресували до мене, хоча ви телефонували у Виконавчий Палац, мав би бути для вас достатньо переконливим, що я той, ким назвався. Проте... — він витягнув гаманця, відкрив його та впритул підніс до відеокамери. Картинка спочатку була розмита, але потім швидко сфокусувалася. Гаршоу глянув на посвідчення особи на екрані; воно, на його думку, виглядало достатньо справжнім — особливо коли врахувати той факт, що він не надто й переймався питанням про те, справжнє воно чи ні.
— Дуже добре, капітане, — пробурчав Гаршоу. — Чи поясните ви мені тепер, чому перехопили мій дзвінок до містера Берквіста?
— Містер Берквіст недоступний.
— Тоді чому мені не сказали про це одразу? У такому разі переведіть мій дзвінок до когось, чий рівень був би не нижчий від Берквіста. Я маю на увазі приблизно з півдесятка людей, які працюють безпосередньо з Генеральним Секретарем — як Ґіл. Не хочу, щоб мене знову відфутболили до якогось прислужника молодшого помічника, у якого немає повноважень навіть висякатися! Якщо Ґіла немає на місці і він не може відповісти, тоді, заради Бога, з'єднайте мене з кимось не меншим за рангом, хто — може!
— Ви намагалися додзвонитися до Генерального Секретаря.
— Саме так.
— Дуже добре; ви можете пояснити мені, яку саме справу до Генерального Секретаря ви маєте.
— Не можу. Чи ви довірений помічник Генерального Секретаря? Чи вас втаємничили у його секрети?
— Це справи не стосується.
— Якраз стосується. Як офіцер поліції, ви мали б краще це знати. Я поясню комусь, кого знатиму — і хто обізнаний з делікатними питаннями та є довіреною особою містера Дугласа, — лише для того, щоб переконатися, що Генеральний Секретар зі мною поговорить. Ви впевнені, що з містером Берквістом неможливо зв'язатися?
— Впевнений.
— Дуже шкода: він зміг би все це швидко вирішити. Тоді мені потрібен хтось інший, рівний йому за рангом.
— Якщо це таємниця, то вам би не слід було дзвонити громадським телефоном.
— Хороший мій капітане! Я не вчора на світ народився — так само, як і ви. Оскільки ви відстежили цей дзвінок, то я впевнений, що вам відомо і те, що мій особистий телефон обладнаний прийомом максимально безпечних зворотних дзвінків.
Офіцер Спеціального відділу не дав чіткої відповіді. Замість цього він сказав:
— Докторе, буду відвертим і таким чином збережу ваш час. Поки ви не поясните, в чому суть вашої справи, ви нікуди не дістанетеся. Якщо ви спробуєте зараз вимкнутися та подзвонити у Палац ще раз, ваш дзвінок переадресують знову у цей же кабінет. Дзвоніть хоч сотню разів... чи через місяць. Усе те саме. Аж доки ви не вирішите з нами співпрацювати.
Джубал радісно посміхнувся:
— Зараз у цьому немає потреби, оскільки ви помилилися (випадково чи спеціально?) в одному вихідному факті, необхідному нам перед тим, як ми розпочнемо співпрацю. Якщо ми її
