Затьмарення - Філіп Кіндред Дік
А тоді прокинулася інша частина його мозку й заговорила з ним більш спокійним голосом, немов його друге «я» почало зовсім просто повідомляти йому, як з усім цим впоратися.
— Ось як можна розібратися з чеком для майстра ключів, — сказала вона йому. — Треба поїхати завтра з самого ранку в Гарбор, віддати майстру гроші і забрати чек. Зроби це перед тим, як робиш будь-що інше. Зроби це негайно. Обрубай цей кінець. А коли завершиш із цим, берися за серйозніші речі. Правильно?
«Правильно, — вирішив він. — Таким чином я викреслю зі свого списку цю неприємність. Із цього й почну».
Він швидко прокрутив плівку вперед і не зупиняв її, доки не побачив на лічильниках, що зараз буде нічний епізод, коли всі спали. Аби таким чином виправдати завершення свого робочого дня тут.
Тепер світло було вимкнене, сканери працювали в інфрачервоному режимі. Лакмен лежав у ліжку у своїй кімнаті; Берріс — у своїй; а в його — Арктор, котрий лежав поруч із якоюсь дівкою, обоє спали.
«Подивимось,— подумав Фред.— Дещо є. У наших комп’ютерних файлах вона значиться як наркоманка, залежна від важких наркотиків, яка також торгує тілом і барижить. Справжня невдаха».
— Принаймні тобі не довелося спостерігати, як твій підозрюваний займається сексом, — сказав один з агентів у костюмах, зупинившись у нього за спиною, а тоді рушив далі.
— Яке полегшення, — відказав Фред, стоїчно дивлячись на двох людей, що спали в ліжку; наразі він думав про майстерню ключів і те, що має там зробити. — Завжди ненавидів...
— Цим приємно займатися, — погодився агент у шифрувальному костюмі,— але неприємно спостерігати.
«Арктор спить, — думав Фред. — Зі своєю хвойдою. Що ж, скоро можна буде завершувати; без жодних сумнівів, вони трахатимуться, коли прокинуться, проте це вже їхня справа».
Однак він і далі продовжував дивитися. Зображення сплячого Боба Арктора... «Знову й знову,— думав Фред,— година за годиною». Але раптом він помітив те, що раніше не зауважив. «Це ж Донна Готорн і ніхто інший!» — подумав він. Там, у ліжку, поруч із Арктором.
«Не сходиться, — подумав він і потягнувся, щоб зупинити сканери. Фред відкрутив плівку назад, а тоді знову вперед. — Боб Арктор із дівкою, але не з Донною! Це — наркоманка Конні!» — він не помилився. Двоє осіб лежали поруч, обоє спали.
І раптом, доки Фред на них дивився, грубі риси Конні стали розмитими й пом’якшали, перетворившись на обличчя Донни Готорн.
Він зупинив плівку знову. Посидів приголомшений. «Не розумію,— думав він.— Це... як вони там це називають? Немов срана розмитість! Кіношний трюк. Блядь, що ж це таке? Попереднє редагування перед телепоказом? Режисер вдався до спецефектів?»
Він ще раз відкрутив плівку назад і знову вперед; щойно зауважив зміни в рисах Конні, знову зупинив трансляцію, вивівши стоп-кадр голограми.
Фред збільшив зображення: вимкнув решту кубів; із попередніх восьми сформувався один велетенський куб. Єдиний нічний епізод: нерухомий Боб Арктор у ліжку, нерухома дівчина поруч із ним.
Підвівшись, Фред увійшов всередину голографічного куба, у тривимірну проекцію, і зупинився поруч із ліжком, уважно вдивляючись в обличчя дівчини.
«Щось середнє, — вирішив він. — Усе ще наполовину Конні; уже наполовину Донна. Краще передати це в лабораторію,— подумав він,— тут попрацював якийсь спеціаліст. Мені дісталася сфальшована плівка».
«Але хто?» — не розумів він. Фред вийшов із голографічного куба, згорнув його і відновив вісім маленьких.
Замислившись, сів на місце.
Хтось вклеїв сюди Донну. Наклав її зображення на Конні. Сфабрикував свідчення того, що Арктор спав із Готорн. Навіщо? Хороший технік може зробити таке з аудіо- та відеоплівкою, а тепер,— як бачимо,— і з голограмою також. Це — важко, проте...
«Якби це була врізка, проміжний скан, — думав він, — ми б бачили послідовність сканів, на яких Арктор лежав би з дівчиною, з якою в ліжку він ніколи не був і навряд чи буде, але ось воно — на плівці.
А може, це візуальний обман або збій електроніки, — роздумував він. — Те, що вони називають накладкою. Голографічна накладка: з однієї секції плівки на іншу. Якщо плівка занадто довго перебуває в нерухомому стані і якщо перед цим був записаний надто великий обсяг даних, то вони накладаються на інший сегмент. Боже! — подумав він. — Тут наклалося зображення Донни з попереднього або пізнішого епізоду, можливо, з того, де вона сиділа у вітальні.
Якби ж мені було більше відомо про технічний бік справи, — думав він. — Ліпше розібратися з цим докладніше, перш ніж хапатися за зброю. Схоже на те, як одна радіостанція, блокуючи іншу, накладається на неї...
Перешкода,— вирішив він.— Схоже, випадкова».
Мов привиди на телеекрані. Функціонує, але хибно. Ненадовго спрацював перетворювач сигналу.
Він знову прокрутив плівку. Знову Конні, на зображенні була саме Конні. І раптом... Фред знову побачив як, розмившись, вона перетворилася на Донну, і тепер Боб Арктор, котрий спав поруч, на мить прокинувся й різко сів у ліжку, одразу ж пошукав рукою світло; лампа впала на підлогу й Арктор витріщився на поснулу дівчину, Донну.
Щойно знову з’явилося обличчя Конні, Арктор розслабився і зрештою відкинувся та знову заснув. Однак спав він неспокійно.
«Ну це виключає теорію „технічної несправності“,— подумав Фред, — накладки чи перешкод. Арктор також це помітив. Прокинувся, побачив, повитріщався на неї якийсь час, а тоді здався».
«Господи!» — подумав Фред і повністю вимкнув обладнання.
— Думаю, я вже достатньо надивився, — проголосив він, невпевнено звівшись на ноги. — З мене досить.
— Став свідком скаженого сексу, так? — поцікавився агент у костюмі. — Ще звикнеш до такого.
— До цієї роботи я ніколи не звикну,— відказав Фред. — Про таке не варто й мріяти.
11
Наступного ранку, скориставшись послугами таксі «Єллоу Кеб», оскільки тепер не лише його цефаскоп, а й автомобіль був розібраний для ремонту, він з’явився перед дверима майстерні ключів «Енґлсон» із сорока баксами в кишені й тривогою в серці.
Майстерня була, за старим звичаєм, побудована з дерева, проте мала більш сучасного вигляду вивіску та багато маленьких мідних прикрас у подібних до замкових щілин вікнах: старомодні оздоблені поштові скриньки, психоделічні навісні замки у формі людських голів, величезні несправжні чорні залізні ключі. Він зайшов у напівтемне приміщення. «Схоже
